Чи такий страшний синдром, як його малюють?
Моя мати, яка все життя працює бухгалтером, боїться відвідувати школу. Ні, не тому, що досі має якісь дитячі комплекси чи неприємні спогади, пов’язані з цим закладом. Її лякає сама атмосфера школи та якийсь начебто пришвидшений часовий ритм: галас, метушня, постійний рух. «У мене одразу, — скаржиться вона, — частішає дихання та прискорюється серцебиття». Якби справа була тільки в цьому! Уся наша діяльність у школі — суцільний стрес . Тут і необхідність постійно бути «у формі», швидко реагувати на непередбачувані ситуації, численні «мушу, треба, не встигаю», широке коло обов’язків і ще більший ступінь відповідальності, постійний тиск з боку адміністрації, незадоволених батьків, контролюючо-перевіряючих органів…
А що в результаті? Перевтома, роздратованість, апатія, виснаженість, відчуття безпорадності та власної некомпетентності. Чи це вже є ото сумнозвісне «професійне вигорання», про яке тільки-но й чути останнім часом?
Зайшла на
Чи такий страшний синдром, як його малюють?