Диктанти на всі правила

ДИКТАНТИ НА ВСІ ПРАВИЛА

Кобза

Відгриміли, відрокотали, віддзвеніли роки давні. Відстугоніли давно копита козацьких коней. У притишених залах музеїв зберігаються шаблі й рушниці, бойові стяги, кобзи й бандури.

Кобзо — співуче серце народу! Скільки вас потрощили, розтоптали вороги! Скільки вони розірвали, пошматували струн!

Але замість побитих, знищених невтомні майстри-самоуки творили з дерева нові, ще голосніші, кобзи-бандури. Вони громовито рокотали над Дніпром.

Засвітилася

Росла собі модринка. Бачив її частенько, та кожного разу не задивлявся. А оце іду — і аж зупинився, здивований до краю: стоїть модринка, та й наче не та. Стоїть ошатна, осяяна якимось незнаним сяйвом.

Гілочки підсвічені. Видно кожну гілочку. Усміхається, тільки усмішка та пробивається крізь тиху зажуру.

А все це він, вересень. Ніс у пригорщах жар, щоб пастухам картоплі напекти, та з поспіху загубив вуглинку-золотинку. Впала золотинка біля деревця, до самого стовбура прикотилася. І почала модринка поволі й собі від стовбурця навсібіч золотитися, аж поки не засвітилася вся.

На сніговій галявині

Хоч уже й весною запахло, а снігу в лісі ще ого скільки! Он на ньому мовби хтось розсипав дрібне намисто. Це протоптала стежку мишка.

Бігає собі від однієї нірки до іншої.

Трохи далі лишив свої сліди заєць. Та все петлями. Ніяк не добереш, куди він пострибав.

Лисиця ступне і махне пухнастим хвостом, замітає свої сліди, як віником.

Білкам замітати сліди не треба. Білки рідко спускаються з дерев.

Квіти українського вінка

Усього до українського віночка вплітають 20 квіток. Символом нескореності вважають квітку деревію. До барвінку ставляться як до символу життя.

Безсмертник дарує здоров’я нашому роду людському. Цвіт вишні та яблуні — символ материнської любові. Мальва — оберіг нашої оселі. А любисток і васильки — символ відданості.

Ромашка приносить здоров’я, доброту та ніжність. Є у віночку кетяги калини. Є хміль — символ розуму і гнучкості.

Плести віночки — це ціла наука.

Де жили слов’яни

Територію нашої прабатьківщини — Київської Русі — населяло кілька слов’янських племен. Відповідно в них були й різні імена.

У центрі по Дніпру селилися поляни . Північна частина Полісся залюднена була племенем деревлян, що жили в лісах, тому й звалися таким іменем. На правому боці Дніпра, на болотах, мешкали дреговичі . У кожного племені були свої засоби існування: хліборобство, скотарство, мисливство.

Берізка

Вона росла струнка і юна серед гущавини великого гаю. Стояла поміж своєї лісової рідні, струнка, білокора, і раділа з того, що народилася березою, а не якоюсь бузиною чи вільхою, яка росте на болоті.

Берізка і справді була красива. Стовбур білий-пребілий, ніби кований із срібла. Неширока, але рясна крона, що рветься вгору.

Вниз опущені шовковисті коси, усіяні блискіт-ними сережками. Восени береза заплітала в ті коси жовтогарячі кісники і стрічки, а потім запиналась золотою хусткою, витканою з парчі.

Квітка конвалії

На очі трапилася квітка конвалії. Самотня, проте ці квіти поодинці й ростуть.

Надзвичайно велика, на товстій ніжці, з цілою гірляндою вишуканих білих «ліхтариків». Ніби виточені зі слонової кістки, і разом із тим пружні, свіжі, живі, вони сяяли. То в сонячних променях мерехтіли краплини роси.

Не квітка, а маленьке божество! Я нахилився до конвалії, вдихнув її па-хощі і ніби почув коротку, але проникливу оповідь про інший світ — тонкий, ніжний, гармонійний. Світ, де квітів не рвуть і не топчуть. Перед ними схиляються.

Цвітуть каштани

Пройшли перші травневі дощі, і розгорнулося тендітне листя київських каштанів. А над ними малесенькими пірамідками звелися пуп’янки майбутнього цвіту.

Чудовий вигляд мають вулиці Києва. Але найпрекрасніші парки і сквери під час цвітіння каштанів.

З кожним днем зеленішають і густішають крони дерев. І ось на тлі їхньої оксамитової парчі спалахує білими пірамідами суцвіття. Увечері каштановий цвіт у світлі вуличних ліхтарів нагадує квітки на ялинках.

Радісною усмішкою цвіту іде травень на українські землі. Дніпрові хвилі б’ються об гранітну набережну. А в тихі місячні ночі у воді віддзеркалюються розквітлі крони.

Знову цвітуть каштани.

Пташина їдальня

Зима вибілила поле, причепурила. Якби не оце засохле бадилля бур’янів, що стирчить по краю ярка, то було б чисто, як у світлиці.

…Назбирав будяків, реп’яхів, лободи та чорнобилю, розпалив багаття й обідаю біля вогню.

Надворі не холодно, ні, але просто затишніше почуваєшся, коли поруч димок в’ється.

Не забарилися й гості. Синиці стрибають по бадиллі, насіння скльовують.

Потім прилетіла весела зграйка щигликів. Пір’я в них яскраве. На голівці оксамитово-чорна шапочка.

Обсіли реп’яхи, обідають.

Отож, виходить, у зимовому полі й бадилина не зайва.

Вишивані рушники

Жінки в Україні завжди вишивали рушники. Любили їх вишивати й дівчата. Рукодільниці зображували на них різні рослини. На весільних рушниках вишивали калину. Символом сили і краси був дуб.

Його можна часто зустріти на чоловічих сорочках. Ніжна квітка маку уособлювала пам’ять народну. Маки вишивали в хатах, де були загиблі.

Вишивали й інші квіти — лілею, ружу.

Вишивані рушники люди вважали священними оберегами.

Ромашка

Проклюнулась на леваді маленька ромашка. Навколо високі трави стоять. І всім їм до ромашки байдуже.

Незатишно стало ромашці, й вона сумно похилила голому. Коли чує: хтось грає. Срібно так, солодко.

Ворухнувся на ромашчиному стеблі один листочок, другий. Розплющила ромашка очі — аж то бджілка кружляє. її крильця бринять, і від того — музика.

Радіє зелена земля. Радіє синє небо. Ромашка підвела голову і розквітла.

І від того, що ромашка розквітла, літо стало ще кращим.

Гості

За ніч снігу ой-ой скільки нахурделило!

Узяла Інна дерев’яну лопатку і заходилася розчищати подвір’я. Постаралася, всенький сніг до паркану згорнула.

На подвір’я одразу ж висипали кури. Услід за курами вийшли й гуси. Гелгочуть весело.

Інна винесла птаству вареної картоплі з висівками:

— Снідайте на здоров’я!

Сама теж пішла в хату снідати.

Коли це зирк у вікно — а на подвір’ї повно якихось чудернацьких птахів. Ніби руді м’ячики перекочуються, картоплю дзьобають. То були куріпки. Видзьобали картоплю і неквапом подалися геть.

Лелеки

На старезному в’язі жили лелеки. По них я навчився зустрічати весну і проводжати літо. З’являться у своєму гнізді лелеки — і швидко настануть чудові теплі дні.

Відлетять лелеки — і холодна зима не за горами.

Жили лелеки у великому круглому гнізді із паліччя. Жили весело. Дружили з усіма горобцями нашої вулиці.

З’являлися у гнізді маленькі лелеченята, і старі лелеки уже не гуляли. Так і снували з подвір’я на болото, а з болота на подвір’я.

А лелеченята вже витягують дзьобики, все їсти просять. Росли вони дуже швидко. А потім лелеки покидали гніздо.

Тільки ночувати поверталися.

А згодом і зовсім не з’явилися. Відлетіли у вирій.

Чудні

Подумалось, гуси погубили біле пір’я, а то маргаритки. По всьому лузі біліють.

Подумалось, чудні ці маргаритки: уже й трава вибуріла, уже сніжинки пролітають, а вони цвітуть.

Подумалось тоді, пізньої осені.

…Щойно схлинула весняна повінь. Бреду калюжистим лугом до річки. Аж зирк — маргаритки цвітуть!

Чудні ці маргаритки: ще на всій заплаві нічого не проклюнулося, а вони біліють.

Подумалось, як добре, що є на світі чудні квітки маргаритки.

Шість ялинок

В одному чудовому лісі росло шість зелених ялинок. Кожна вважала себе найкращою. Біля них росла одна біла берізка.

Одного разу ялинки почали сперечатися. Одна говорила, що вона найпишніша. Друга говорила, що вона найстрункіша. Третя говорила, що вона найзеленіша. І так всі вони вихваляли себе. Здійнявся такий галас, що берізка не витримала і втрутилася в їхню розмову.

Вона сказала, що ялинки всі однаково гарні.

Ялинки обурилися і продовжували сперечатися, та недовго. Поміркувавши, вони згодились із думкою берізки і більше не сварилися між собою.