Гіперактивність

ГІПЕРАКТИВНІСТЬ

У медицині навіть існує такий діагноз — «синдром гіперактивності». Ще в ранньому віці дитина виявляє надмірну рухову активність. Мама ні на хвилинку не може залишити її без догляду: дитина то лізе кудись, то тікає.

Вона дуже емоційна, легко збуджується, може сміятися без зупинки або, навпаки, раптом розплакатися. Заспокоюються такі діти тільки, коли сплять, та й то довго не засинають. Вночі їм сняться яскраві кольорові сни, а часто буває, що діти скаржаться на нічні кошмари.

Звичайно, активні діти радують батьків. І дорослі рідко звертаються до лікаря зі скаргами на рухливість дитини. Справді, що поганого в руховій активності самій по собі? Повільність, замкнутість скоріше насторожать батьків.

Поки малюк перебуває з Вами вдома, все відбувається більш-менш спокійно. Але настав час віддавати дитину до дитячого садочку. Тут уже потрібно досить довго сидіти спокійно на заняттях, грати в ігри за певними правилами, жити за розкладом.

А замість цього маля бігає по групі, втрачає інтерес до занять на третій хвилині, і вихователеві не вдається привернути його увагу. Якщо Вам знайомі такі симптоми, отже, у Вас є шанс назвати свою дитину гіперактивною.

Як же відрізнити просто рухливу й жваву дитину від гіперактивної? Активність останньої звичайно буває значно вищою, ніж того вимагає ситуація. На відміну від своїх однолітків гіперрухлива дитина за будь-яких умов буде поводитися однаково .

У відповідь на нескінченні зауваження й прохання батьків зупинитися, дитина, швидше за все, продовжить бігати й крутитися.

Чому ця поведінкова особливість стає особливо помітною в дитячому садочку? Тому, що саме там дитина вперше потрапляє в ситуацію організовану, що потребує від неї певного ступеня самоконтролю. «Всі діти погано сприймають дитсадівські правила»,- заперечать батьки. Але придивіться до дитячого колективу, і Ви помітите і таких дітей, які досить легко приймають правила.

Вони сидять на заняттях, а гіперактивній дитині навіть десять хвилин складно займатися однією справою.

Чим загрожує така поведінка маляті? Якщо батьки не звернуть на це увагу, то в перспективі можливі труднощі в шкільному навчанні.

Що ж робити батькам гіперактивних дітей? Через власну імпульсивність

Гіперактивні діти постійно потрапляють у різні неприємні ситуації. Дорослі постійно роблять їм зауваження. Але не поспішайте сварити і карати свого малюка. Він не винний у тому, що відбувається.

А до Ваших окриків і зауважень він рано або пізно звикне і перестане звертати на них увагу.

Дитина погано засинає? Спробуйте не вмикати ввечері телевізор, не грайте в рухливі ігри після семи вечора. Корисно погуляти перед сном, скупатися, зробити заспокійливий масаж або проспівати колискову.

Ви не знаєте, як угамувати свого непосиду, що розбалувався? Вам допоможуть ігри за правилами, в яких Ви навчите гіперактивну дитину саморегуляції. Пам’ятаєте, у дитинстві Ви грали в «Морі хвилюється», в «Рибалку й рибку»?

Підійдуть й інші ігри, тільки б у них були правила.

Дитина важко переходить від одного виду діяльності до іншого? Попереджайте її заздалегідь, що після прогулянки їй потрібно буде позайматися, а після мультфільму — пообідати.

Досить нелегко, але теж дуже важливо навчити дитину заспокоюватися і спокійно дивитися на те, що відбувається навколо. Для цього Ви можете скористатися наступними прийомами: коли в черговий раз біля Вас буде пробігати Ваш квапливий нащадок, спробуйте зупинити його. М’яко, не підвищуючи голосу, запропонуйте йому відпочити, обійміть за плечі, ласкаво погладьте по голові, зверніть увагу на оточуючих та іграшки, попросіть сказати, що робить тато, бабуся, де знаходиться його улюблений ведмедик, або що лежить на столі. Потім можете сховати яку-небудь іграшку і через якийсь час запитати, що зникло, а що залишилося. Якщо Ваші зусилля не будуть мати успіху, не засмучуйтеся та не сваріть себе.

Краще звернутися за допомогою до психолога. Маючи спеціальні знання, він буде займатися з дитиною сам і розповість Вам, як краще діяти в різних ситуаціях.

Як виховувати гіперактивну дитину?

Не засмучуйтеся і не впадайте у відчай.

Виявляйте терпіння, розуміння, повагу до особистості дитини, завжди вислуховуйте свого малюка.

Намагайтеся поводитися спокійно, м’яко, без різких виявів .

Продумуйте чіткі й розумні межі дозволеного.

Навчіться керувати увагою дитини, переводити її зі стану активності в стан спокою.

Придумайте ритуали — колискові, віршики, вправи, які допоможуть маляті заспокоїтися.