Ідеї декабризму в комедії грибоєдова «Горі від розуму»

Твір по літературі: Ідеї декабризму в комедії грибоєдова «Горе від розуму»

Комедія «Горе від розуму» була написана напередодні грудневого повстання 1825 року. Грибоєдова зв’язували з декабристами й політичні погляди, і дружні узи. Одна думка була в них про самодержавство, необхідність скасування кріпосного права, зміни політичного ладу Росії. Однак формально він не складався членом жодного таємного суспільства. Грибоєдов не розділяв поглядів своїх друзів на методи ведення боротьби, не вірив в успіх ними задуманого. Він говорив, що «сто прапорщиків не в силах змінити державний лад Росії». Але він так тісно був пов’язаний з таємними суспільствами, що поразка їх загрожувало і йому. Друзі розуміли це, і вирішено було у випадку неуспіху двох Александров (Грибоєдова й Пушкіна) не видавати

Тонкий дипломат, людина, що превосходно розбирається у військовій справі, прекрасний музикант, композитор, Грибоєдов насамперед був громадянином своєї Батьківщини. І він не міг не відбити у своєму добутку тих пороків, що панували в кріпосницькій Російській імперії. Комедія з’явилася гострою й гнівною сатирою на побут і вдачі дворянської Росії, вона як би не впрямую, але дуже угадиваемо показала боротьбу між консерватизмом поміщиків-кріпосників, відсталістю самодержавства й нових настроїв, що панували серед прогресивної дворянської молоді

Представником цієї молоді в комедії є Олександр Андрійович Чацкий. Чацкий — виразник ідей декабризму. Герцен писав, що якщо й відбився скільки-небудь у російській літературі тип декабриста — те це Вчацком.

Біографія Чацкого характерна для декабристів. Людина знатного дворянського прізвища, вона виховувався в будинку друга батька, Павла Опанасовича Фамусова, важливого московського чиновника. Потім він «з’їхав» від них. Мав триста (або чотириста) душ селян. Служив у Петербурзі. Молчалин говорить йому, що вони чули «з міністрами про ваш зв’язок, потім розрив…». Як і багато передових людей, Чацкий кинув службу. «Хто подорожує, у селі хто живе…» — розповідає він про своїх друзів. Отже, є друзі, Чацкий не самотній. Недарма він так часто вимовляє страхаюче Фамусова «ми»: «де, укажіть нам, Батьківщини батьки?», «тепер пускай з нас один, з молодих людей…» За кожним його словом сила нового покоління молодих людей, що не вимагають «ні місць, ні повишенья в чин», а службовців справі своєї Батьківщини

Декабристи насамперед боролися за скасування кріпосного права, розкривали всю його паразитичну сутність

Всі гості Фамусова — поміщики-кріпосники

Кріпака вони не вважають за людину, це їхня власність, їхня річ. Можна змусити його співати солов’єм, поки танцюють і веселяться гості, можна вислати на поселення, відправити людини, що виросли в міському будинку, у село «за птицею ходити», як обіцяє Фамусов Лізі. Чацкий гнівно викриває самодурство, «барство дике» у монолозі «А судді хто?». От перед нами

Нестір негідників знатних,

Толпою оточених слуг;

Усердствуя, вони в годинники вина й бійки

И честь і життя його не раз рятували: раптом

На них він виміняв борзі три собак!!!

Були в ході ще и’ кріпосні театри. Але аматори-поміщики, що тримали їх, ніколи не замислювалися про ті трагедії, що розігрувалися в житті, а не на сцені, коли кріпосних акторів, вихованих в інших умовах, грамотні, утворені, знаючі навіть іноземні мови, від — правляли назад у село або продавали. Та й у самих театрах частіше панував батіг, чим муза. І таких «аматорів» викриває Чацкий. Він повстає проти самодурства й беззаконня тих, хто, «чудові соорудя палати» і отримавши друзів у суді, преспокійно живе собі «не бачачи сліз, не внемля стогону» (Пушкін).

Кріпосництво нерозривно пов’язане з бюрократизмом чиновництва. «Не служить, тобто в тім він користі не знаходить», — засуджує Фамусов Чацкого. Для самого Фамусова служба — це не користь батьківщині, до якої йому справи ні, а користь собі, засіб зміцнити своє становище й положення своїх родичів: «При мені служащие чужі дуже рідкі, усе більше сестрині, своячки дитинки».

Проти такого відношення до служби й виступали декабристи. У знак протесту вони кидали її, ішли у відставку, їхали вдеревни.

Ідеал Фамусова — Максим Петрович, що всі чини добував, «згинаючись вперегиб». Для однодумців же Чацкого це вже переказ. Ідеал їх — людина, що не квапиться «вписати в полк блазнів», «хто служить справі, а не особам», про що, не ховаючись, говорить Чацкий. Ці слова викликають у Фамусова бурю обурення: «Строжайше б заборонив я цим панам на постріл під’їжджати до столиць». Ми-Те знаємо, як ставиться до справи Фамусов: «А в мене що справа, що не справа, звичай мій такий: підписаний — так із плечей геть». І те, що Чацкий, як всі передові люди, не ховаючись, говорить про своє презирство до «низькопоклонників і ділків», породжує у Фамусова нескориме бажання позбутися від таких людей, як Чацкий. «Не слухаю! Під суд!» — кричить він. У цій суперечці проявляється гражданственность Чацкого. «Я не поет, я — громадянин», — говорив поет-декабрист Рилєєв. Борг громадянина — служити на благо Батьківщини. І тут ми бачимо зв’язок Чацкого сдекабристами.

Гражданственность Чацкого ми бачимо й у його боротьбі проти галломании, преклоніння перед Заходом. «Як з дитячого років звикли вірити ми, що нам без німців немає спасенья», — з жалем говорив він. Його викривальний монолог про зустріч із французиком з Бордоіль — один із самих жагучих. Передові люди Росії, багато хто з яких вийшли на Сенатську площу, боролися за національну самобутність російського народу, проти сліпого наслідування Заходу. Гірка іронія звучить у словах Чацкого:

ЧиВоскреснемо коли від чужевластья мод?

Щоб розумний, бадьорий наш народ

Хоча б по мові нас не вважав за німців

Декабристи були прихильниками загального навчання. Вони вважали, що ученье повинне охоплювати всіх і вчити треба тому, що придасться для служіння Вітчизні. Військові вводять систему ланкастерских навчань для солдатів і солдатських дітей

Це відбито й у комедії. З обуренням розповідає княгиня про педагогічний інститут Впетербурге.

…З розуму зійдеш від цих, від одних

Від пансіонів, шкіл, ліцеїв, як пак їх,

Так від ланкарточних взаємних навчань, —

Чується з усіх боків. І не зрячи нападають на ученье гості Фамусова: вони почувають у цьому небезпека для себе. «Ученье — от чуму!» — викликує Фамусов. Йому вторить Скалозуб. У цій їхній ненависті відчувається сила того, що вони ненавидять: сила ученья, живого слова

Чацкий — представник передової молоді. «Це — декабрист!» — писав Герцен, Чацкий близький до декабристів не тільки по своїх ідеях і поглядам, але й по пристрасності переконання, вірі в правоту своїх ідей і справедливість своєї справи. Грибоєдова часто обвинувачували в тім, що Чацкий висловлює свої самі заповітні думки перед Фамусовим і йому подібними, що він «мече бісер перед свинями». Але це не так. По-перше, як і більшість декабристів, вона вірив, що якщо вказати людині недоліки його, те він виправиться. Крім того, Фамусов своєю хвалебною «одою» Максимові Петровичу як би кинув виклик Чацкому. «Ви, нинішні, ну-тка?» И Чацкий, що беззавітно вірить у правоту своїх слів і ідеалів, не може не прийняти виклик. Софія? Чацкий бореться за неї. Кожне його слово звернене до неї. І він їде, лише зрозумівши, що його зусилля пройшли даром.

Чацкий не їде, а біжить із Москви. Він зазнає поразки. Це як би передчуття поразки декабристів. Але як до Чацкому, так і до всіх декабристів можна віднести слова Гончарова, що Чацкий і декабристи зломлені кількістю сили старої, але вони нанесли їй смертельний удар якістю сили свіжої. Декабристи були першими. «…Передовий воїн, застрільник і завжди — жертва», — продовжує Гончарів

«Наша скорботна праця не пропаде, з іскри займеться полум’я!» — писав із Сибіру поет-декабрист Одоєвський. И до усім їм, декабристам, так само як і до Чацкому, можна віднести слова Пушкіна:

Товариш! Вір, зійде вона,

Зірка чарівного щастя

Росія вспрянет від сну

И на уламках самовластья

Напишуть наші імена!