Казки нового часу у творчості М. Е. Салтикова-Щедріна

Казка — один із самих яскравих фольклорних жанрів. В. И. Даль називає її «чарівним оповіданням, небувалою й навіть незбутньою повістю, сказаньем». Казка вигадлива, вигадлива, незвичайна.

Вона оповідає про чудесні події, героїчні подвиги, вірну любов. У кожній фантастичній історії обов’язково втримується серйозний моральний урок, тому що казка — це втілення народної мудрості, народних ідеалів добра й зла. Напевно, тому на відміну від інших жанрів усної творчості вона продовжила своє життя влитературе. Казки нового часу, як і народні, говорять про вічні проблеми, що хвилюють людини в будь-яку епоху: про життя й смерть, любові й ненависті, шляхетності й підлості, добрі й злі. Правда, у казках XIX і XX століть сумного більше, ніж радісного.

Занадто багато страждань довелося пережити людям. Похитнулася їхня віра в «справджені казки».

Однак звертання до улюбленому всіма жанру свідчить про прагнення письменників вилікувати «хвороби суспільства», урятувати людські душі, повернути їм надію на справедливість і щастя Така позиція, як мені здається, близька великому російському сатирикові М. Салтикову-Щедріну. Його важко назвати казкарем: занадто гіркі висновки робив він, міркуючи над життям Росії другої половини XIX століття. Але чим пристальнее вдивлявся письменник у його дійсність, що оточувала, тим ясніше розрізняв її мережі, що обплутали, «небувальщини». Нечувана жорстокість політичного режиму, дивовижне безправ’я народу дійсно граничили з фантастикою. Все це сприяло звертанню Салтикова-Щедріна до жанру казки.

Можливо, у маленьких шедеврах письменника немає правдоподібності, зате є правда Кожна з казок — закінчений і доконаний добуток. Але цілісне подання про задум і ідейну позицію автора виникає тільки після знайомства з багатьма з них. Цикл фантастичних мініатюр Салтикова-Щедріна — один з ярчайших зразків жанру російської літературної казки, про яке мені хотілося б поразмишлять у своїй роботі, звернувшись до найважливіших питань філософії, політики й моральності, так просто й доступно представленим письменником спів мужиків не скінчилося й вони не розправилися з «воєводою». Письменник наполягав на необхідності покарання «хазяїв життя», але в більшості випадків люди, наділені владою, процвітали. Два генерали, все життя прослужившие в якійсь реєстратурі, що потім усунули «через непотрібність», раптово виявилися на незаселеному острові й виявили свою повну безпорадність, нездатність до якої-небудь справи. Вони ледве не з’їли один одного, хоча навкруги було багато плодів, дичини, риби. Генерали, напевно, умерли б з голоду, якби зрештою не знайшли кмітливого й заповзятливого мужика, що забезпечив їх всім необхідним.

Не забули врятовані «віддячити свого рятівника, вислали чарку горілки так п’ятак срібла: веселися, мужичина!» Спроби морального впливу на таких «небокоптителей», з погляду письменника, марні. У казці » Карась-Ідеаліст» надії карася на те, що він правдою щуку «до сьомого поту прошибить», спростовуються сумним кінцем мрійника: при слові «чеснота» щука до того здивувалася, що проковтнула нещасного сперечальника.

На відміну від карася, «премудрий піскар» твердо знав, що хижаків потрібно побоюватися. Від страху, що може бути з’їдений щукою, він безвилазно сидів у своїй норі. Піскар «жив — тремтів і вмирав — тремтів». Перед смертю він раптом задумався: заради чого жив, кого утішив, хто згадає про нього? Показуючи животіння піскаря, письменник піднімається до філософського узагальнення й судить тих, хто ховається в «футляр», хто боїться відповідальності за зло, що панує у світі. Салтиков-Щедрін переконан, що «збожеволілі від страху» піскарі «живуть даром, місце займають». Трагедію всього російського народу автор бачив у добровільному рабстві й невмінні протестувати проти неприродно жорстоких форм життя.

Віра в благодушество орла-мецената й міць гнилого богатиря обплутувала Росію павутиною неправди, насильства, смиренності. Образ Коняги з однойменної казки стає символом усього поневоленого народу. Плоди його праці привласнюють генерали й поміщики. Коняга ж звик до своєї долі й бідує тільки вкнуте. Письменникові гірко, що мужик своїми руками в’є собі мотузку. Щедрін прагне розбудити почуття достоїнства в людях. Він не хоче, щоб талановитий народ, що склав стільки прекрасних, добрих, світлих казок, сам став героєм безвихідних і похмурих, «фантастично» жорстоких історій.

Свою надію на щасливе перетворення життя, на неминучість справедливої відплати письменник втілює в казці «Христова ніч». Спочатку ми бачимо тужливий сірий пейзаж. На всім лежить печатка сиротливості, усе сковано мовчанням, задавлено якоюсь грізною кабалою. Але лунає дзенькіт дзвонів, і мир оживає. Відбувається велике чудо: воскреє зганьблений і розп’ятий Христос, воскреє, щоб зробити суд над грішною землею. Він звертається зі словами «Мир вам!

» до народу, що не втратив віри в торжество правди, таврує «мироедов», але все-таки відкриває їм шлях до порятунку — суд їхньої совісті нещадний, але справедливий Тільки зрадників не прощає Христос, прирікаючи їх на вічну мандрівку. На наших очах здійснює Страшний суд, але не в загробному світі, а на землі, де багато оступившихся, що забули християнські ідеали. Це, звичайно, усього лише утопія, але письменник вірив у неї, тому що без такої віри жити неможливо. Літературна казка Салтикова-Щедріна «густо населена» і комічними й символічними персонажами. Героїв-Людей автор ставить у незвичайне положення й тим самим «розв’язує їм руки й мова». Твариною письменник надає людські риси, для того щоб викрити небезпечні соціальні пороки. Автор використовує традиційні народні образи-символи (дурний і злий ведмідь, боягузливий заєць, лютий вовк, хижа щука), але створює й нові алегорії ( карась-ідеаліст, орел-меценат, премудрий піскар).

Улюблені художні прийоми Щедріна — гіпербола й гротеск, які підсилюють сумні враження від зіткнення з «чудесами» росіянці життя Фольклорний жанр був необхідний авторові, щоб достукатися до кожного серця, змусити кожну людину повірити у свої сили, відмовитися від добровільного рабства. Салтиков-Щедрін страждав тому, що кращі й гідні люди були залежними від неосвічених, жадібних, марних «хазяїв», що незатребуваними залишалися незвичайні здатності простого народу, що несправедливі суспільні відносини суперечили непорушним моральним законам, забуття яких могло обернутися катастрофою Філософські уроки письменника важливі не тільки для минулого, але й для майбутнього. Вони сучасні зараз не стільки своєю політичною загостреністю, скільки тривогою за наші душі.

Творчість Салтикова-Щедріна — це доказ того, що літературній казці забезпечене довге життя в мистецтві. Адже вона вчить нас бути вірними добру й попереджає про небезпеку тих, хто забув про закони моральності й скорився злу