Кращі твір Дениса Івановича Фонвізіна комедія «Недоук»

Я хочу розповісти, як народився й виріс видатний письменник-комедіограф Денис Іванович Фонвізін. Майбутній драматург народився в тисяча сімсот сорок п’ятому році в сім’ї небагатого дворянина. Успішно закінчивши гімназію, Фонвізін надійшов на філософський факультет Московського університету; не закінчивши курсу, майбутній письменник переїхав у Петербург і надійшов перекладачем у колегію іноземних справ. У той час на чолі колегії стояв один з умнейших людей XVIII століття — Микита Іванович Панин. Близькість Панину допомогла Фонвізіну зрозуміти політику Росії. Літературна діяльність Дениса Івановича почалася ще в студентські роки. Він рано став проявляти схильність до політичної сатири.

Селянська війна 1773-1775 років під предводительством Пугачова сильно вплинула на письменника. Фонвізін повністю перейшов на сторону селян і вирішив, що кріпосне право губительно для всього суспільства, його необхідно скасувати Кращим твором Дениса Івановича Фонвізіна з’явилася комедія «Недоук», написана в 1782 році, у якій показане справжня особа кріпосництва й головні його носії — поміщики. Письменник підкорив композицію комедії правилу трьох єдностей, відповідно до законів класицизму, що панував у той час у літературі й мистецтві Події відбуваються протягом доби, в одному місці — у садибі поміщиків Простакових. Негативним героям протипоставлені позитивні.

За словами Бєлінського, «Фонвізін правдиво зобразив кріпосницьку дійсність, виставивши її у всій наготі, у всьому жахаючому неподобстві… » Жадібні й жорстокі поміщики Простакови й Скотинин дивляться на кріпаків, як на робочу худобу. Тарас Скотинин всі свої збитки «б’є» із селян і тому вважається в окрузі майстром по зборі оброку. А в Простаковой «лихо».

Вона скаржиться братові, що вже нічого не може здерти із селян з тих пор, як усе у своїх кріпаків уже відняли. Поміщики-Дворяни забули про честь, совість, цивільний борг. Вони з тупою зневагою ставляться до культури й освіти. Діями позитивних героїв засуджується кріпосницький лад у тій формі, яку він прийняв у царювання Катерини Великої.

У фіналі комедії зло покаране, а добро тріумфує. За словами автора, нелюдськість поміщиків повинне привести їх до повного краху Фонвізін наочно показав уряду, як треба надходити з жорстокосердими поміщиками. Широку популярність письменникові принесла комедія «Бригадир», написана в 1768 році. У ній Денис Іванович висміяв відсталість, безкультур’я й жадібність помісних дворян і разом з тим засудив преклоніння столичної дворянської молоді перед іноземщиною. Одним словом, Денис Іванович Фонвізін у всіх своїх п’єсах засуджував і висміював тупість і жадібність, безкультур’я й жорстокість поміщиків-кріпосників Письменник думав, що кріпосне право гальмує економічний і культурний розвиток Росії, викликає масові селянські повстання. Фонвізін виражав своє різко негативне відношення до кріпосників, що живуть за рахунок експлуатації селян, висміював Катерину II і її політикові, спрямовану на збереження влади над селянами Олександр Сергійович Пушкін високо цінував шляхетну діяльність Фонвізіна, що видається драматурга й публіциста, сказавши про нього: «сатири сміливий владар, друг волі». Ідеї Фонвізіна, висловлені їм у комедії «Недоук», не втратили своєї актуальності й у наші дні.

Його добутку ввійшли в золотий фонд класичної літератури й не сходять зі сцен російських театрів протягом двохсот років. Це чи не доказ геніальності автора і його утвору Останні чотири десятиліття XVIII в.

Відрізняються справжнім розквітом російської драматургії. Але класичні комедія й трагедія далеко не вичерпують її жанровий склад. У драматургію починають проникати добутку, не передбачені поетикою класицизму, що свідчать про назрілу потребу в розширенні границь і демократизації змісту театрального репертуару. Серед цих новинок насамперед виявилася так звана слізна комедія, тобто п’єса, що сполучить у собі зворушливого й комічного початку. Вона відрізнялася не тільки руйнуванням звичних жанрових форм, але й складністю, суперечливістю характерів нових героїв, які з’єднували в собі й чесноти, і слабості Знаменита комедія Д.

И. Фонвізіна «Недоук» відрізняється великою соціальною глибиною й різанням сатиричною спрямованістю. З її, по суті, і починається російська суспільна комедія. П’єса продовжує традиції класицизму. «На все життя, — указував Г.

А. Гуковский, — його художнє мислення зберігало виразний відбиток цієї школи». Однак п’єса Фонвізіна — явище пізнього, більше зрілого російського класицизму, що випробував сильний вплив просвітительської ідеології В «Недоуку», по зауваженню першого біографа Фонвізіна, автор «уже не жартує, не сміється, а обурюється на порок і таврує його без пощади, якщо ж і смішить, то сміх, що вселяється тоді їм, не розважає від вражень більше глибоких і сумних».

Об’єктом осміяння в комедії Фонвізіна стає не приватне життя дворян, а їх суспільна, службова діяльність і кріпосницька практика Не задовольняючись одним зображенням дворянського «лихої вдачі», письменник прагне показати і його причини. Автор пояснює пороки людей їхнім неправильним вихованням і дрімучим неуцтвом, представленим у п’єсі в різних нього проявах Жанрова своєрідність добутку полягає в тім, що «Недоук», за словами Г. А.

Гуковского, » підлоги-комедія, стат-драма». Дійсно, основа, кістяк п’єси Фонвізіна — классицистическая комедія, але в неї привнесені серйозні й навіть зворушливі сцени. До них можна віднести розмова Правдина зі Стародумом, зворушливо-повчальні бесіди Старо дума із Софією й Мі лоном. Слізною драмою підказаний образ шляхетного резонера в особі Стародума, а також «стражденної чесноти» в особі Софії.

У фіналі п’єси також з’єдналися зворушливе й глибоко моралістичне початки. Тут пані Простакову наздоганяє страшне, абсолютно непередбачене нею покарання. Її відкидає, грубо відштовхує Митрофан, якому вона присвятила всю свою безмежну, хоча й нерозумній любові. Почуття, що випробовують до неї позитивні герої — Софія, Стародум і Правдин, — складно, неоднозначно. У ньому й жалість, і осуд. Жаль викликає не Простакова, а потоптане людське достоїнство. Сильно звучить і заключна репліка Стародума, звернена до Простаковой: «От лихої вдачі гідні плоди» — тобто справедлива розплата за порушення моральних і суспільних норм Д.

И. Фонвізіну вдалося створити яскраву, разюче вірну картину моральної й суспільної деградації дворянства кінця XVIII в.

Драматург використовує всі засоби сатири, викриває й критикує, висміює й засуджує, але його відношення до «шляхетного» стану далеко від погляду сторонньої людини: «Я бачив, — писав він, — від почтеннейших предків знехтуваних нащадків… Я дворянин, і от що розтерзало моє серце». Комедія Фонвізіна — надзвичайно важлива віха в історії нашої драматургії. Наступні за нею — «Горе від розуму» Грибоєдова й «Ревізор» Гоголя.

«…Усе сполотніло, — писав Гоголь, — перед двома яскравими добутками: перед комедією Фонвізіна «Недоук» і Грибоєдова «Горе від розуму»… У них уже не легені глузування над смішними сторонами суспільства, але рани й хвороби нашого суспільства… Обидві комедії взяли дві різні епохи. Одна вразила хвороби від неосвіти, інша — від погано зрозумілої освіти».