Людина у війні 1918-1922

Війна… У неї завжди одна особа — смерть, страждання, ненависть… Але проте багато письменників першої половини XX століття змогли побачити в братовбивчій війні 1918-1922 років і випробування — випробування на міцність людських переконань, вірність життєвим принципам.

У вогні кривавої бойні проявляються сховані у звичайний час риси людської натури — будь те боягузтво й зрадництво або готовність до самопожертви. І це не залежить від того, якої позиції дотримується автор — будь він явний прихильник «червоних» або прагнучий до об’єктивності оповідання спостерігач.

Але все-таки, як мені здалося, головним почуттям, що переважає в серцях людей під час війни, є страх, але по-різному переносять його герої: Мечик — герой роману А. Фадєєва «Розгром» — готовий зрадити заради порятунку свого життя; для нього, представника інтелігенції, людське життя й ідея, як не дивно, нічого не значать — головним є виживання, нехай навіть і за рахунок інших. Зовсім не такий Микола Турбін — перемагаючи свій страх перед петлюрівцями, він готовий умерти, рятуючи тим самим майбутніх юнкерів і кадетів. І якщо в героя Фадєєва інстинкт самозбереження граничить зі зрадництвом і підлістю заради порятунку самого себе, те булгаковський персонаж заглушає страх почуттям боргу.

Проте не можна говорити, що лише представники інтелігенції поставлені письменниками в екстремальні ситуації, — свідомість, рішучість і все краще, що є в людині, проявляється, на думку Фадєєва, саме в представниках пролетаріату, — тому що не вони є найбільш надійною частиною загону Левінсона!

І в той же час Тальберг , представник і носій цінностей вищого офіцерства, готовий заради власного порятунку залишити в пеклі петлюрівців свою дружину, кинути свою частину й Місто, що стало рідним. Майже кожний герой у добутках цього часу — людина, що роздирає внутрішніми протиріччями, що страждає від необхідності переступити через себе: або зробити вбивство , або відмовитися від захисту свого рідного Міста ; це людина зі збудженою свідомістю, готовий, нехай із кращих спонукань, убити собі подібного , рятуючи його від можливого страждання. Період Громадянської війни характерний значним зсувом цінностей: людське життя нічого не коштує, убивство стає щоденністю, страждання — атмосферою життя.

Але проте у висушеною війною людській душі ще залишається місце колишнім ідеалам — і монархіст Олексій Турбін, і доктор Живаго готові відстоювати свої переконання, намагаються добром вилікувати страшну виразку м’ясо бойні. Поряд із цими людьми існують і ті, хто здатний забути про свої емоції й покластися на правоту інших, — адже ні Левінсон, ні Най-Турс не сумніваються в отриманих наказах, ставлячи собі метою їхнє виконання за всяку ціну .

Третій тип людей — ті, для кого м’ясорубка війни перетворилася в забаву або ремесло; їхній сенс життя — убивства й знищення собі подібних без усяких цілей і міркувань. Такі петлюрівці, що входять у Місто, убиваючи випадкових перехожих . Саме ненависть таких людей рухає всією війною, всупереч усякій логіці й всупереч ідеям.

Разом з тим не можна забувати, що ще існує любов — почуття, що з’єднує різних людей, що змушує забути про навколишніх жорстокості, знайти теперішній сенс життя; ця любов знімає напруженість і ненависть, що панують на кожній сторінці: любов Варвари можна назвати емоційною віддушиною роману «Розгром». Нове почуття Олени відновлює порушену від’їздом Тальберга гармонію; любов Юлії Рейс і Олени до Олексія з’явилася тією самою соломинкою, що допомогла старшому Турбіну вижити й видужати після всього перенесеного.

Усі жінки: і Варвара, і сестра Най-Турса, і Олена, — всі вони здатні на глибоке й загадкове почуття, почуття, що дійсно творить чудеса, — і все це незважаючи на навколишні жахи війни… Головними для Бабеля, Фадєєва, Пастернаку, Булгакова є навіть не описувані події, а те, що в подібній атмосфері герої ще можуть носити горде ім’я Людини…