Мій прадід і дідусь відважно захищали нашу Вітчизну

Олександра Анісімова, 9 «Б» клас школи №1926 р. Москви Майже шістдесят років тому відгриміли останні залпи Великої Вітчизняної війни — справедливої, визвольної війни нашого народу за волю й незалежність своєї Батьківщини проти фашистської Німеччини і її союзників. Ця війна стала найважливішою й вирішальною частиною Другої світової війни 1939-1945 років. І саме на нашу частку випала найтяжка місія: упоратися з ворогом, що загрожує миру, спокою в усьому світі, не допустити його жорстокого верховенства над всіма народами Земної кулі, зломити фашистський темний план підпорядкування, рабства людей Основну вагу цієї дивовижної війни винесли на своїх плечах наші солдати — всі наші співвітчизники, прадіди, діди, далекі родичі. Майже кожну родину нашої Батьківщини торкнулася ця жахлива трагедія. С

Аме цими людьми ми повинні пишатися, повинні бути вдячні їм за те, що вони врятували життя й волю всіх людей планети Це подарували нам вони — наші солдати, теперішні ветерани, кожний з яких посвоему герой. Ктото боровся на самих гарячих фронтових крапках і було готове віддати життя за те, щоб перешкодити ворогові проникнути вглиб країни, ктото допомагав у тилу, у партизанському загоні, ктото був підпільником, розвідником, дипломатом, поетом і журналістом, що підтримує країну віршами, розповідями, що містять величезний патріотизм і віру в Перемогу. Я — спадкоємець війни, думаю, всі вони — герої Не обійшли жахи війни, на жаль, і мою родину.

Мій прадід і дідусь відважно захищали нашу Вітчизну. Прадід пішов в 1941 році на фронт добровольцем. Із пригорода Уфи їхня частина перекинули під місто Ленінград у грудні 1941 року.

У запеклих боях під Ленінградом багато полягло наших солдатів. Не повернувся з війни й мій прадід. Він пропав без звістки в тім же 1941 року Під час Великої Вітчизняної війни мій дідусь (тато моєї мами) жив у Криму. Коли почалася війна, йому не було ще 18 років, і в Радянську армію його не призвали за віком. Фашисти окупували Крим і всіх молодих людей зігнали в колони й під конвоєм погнали на залізничну станцію, щоб ешелонами відправляти в Німеччину на роботу. У числі молодих хлопців був і мій дід. Але йому із другом удалося бігти.

Уночі вони пробралися додому й односільчани їх довго ховали у своїх будинках. Коли в Крим прийшли Радянські війська, дідусь пішов з ними. Його частина звільняла Севастополь від фашистів, а він був другим у кулеметному розрахунку. Він брав участь у штурмі Сапунгори і його ім’я занесене в Книгу учасників штурму Сапунгори. За Севастопольську операцію дідуся нагородили медаллю «За відвагу». Він розповідав моїй мамі, що фашисти оборонялися дуже запекло.

Кожний розумів, що відступати вже нікуди, за спиною в них Чорне море. У Криму, у Євпаторії, дотепер збереглися бетонні спорудження — дзоти, у яких сиділи фашистські солдати, їх приковували до бетонних стін і вони отстреливались до останнього патрона.

Але наші солдати були хоробріше, адже фашистами керувало загарбницьке почуття, а Радянськими військами патріотизм, невичерпна любов до рідної землі, бажання захистити своїх рідних, свою територію Коли наша перемога в битві за Севастополь стала очевидної, фашисти кинулися в море. Командування на більших теплоходах, рядові на дрібних суденцях, на човнах, навіть на коритах. Такий страх вони випробовували перед Радянськими солдатами. Коли після боїв наступив ранок, у крайки моря не було видно води: у морі плавали акордеони, велосипеди, патефони, меблі. Все це кидали у воду фашисти, щоб їхні пароплави й човни не потонули від перевантаження й доплили до Румунії — спільниці Німеччини в той час Ми здобули перемогу в настільки важливій битві.

Звільнення Криму від фашистів було одним із самих значимих подій у ході війни Потім дедушкину дивізію перекинули на Прибалтійський фронт звільняти Литву. Там у боях за звільнення Прибалтики його ранило осколком від снаряда, осколок потрапив у легені, але лікарі в польовому госпіталі так і не змогли його знайти. Мій дідусь вижив і прожив ще довгий час.

Але вмер від старого осколкового поранення до мого народження. Жаль, що я ніколи його не бачила, але я вдячна йому й усім, хто брав участь у звільненні Європи від фашизму, за надане нам щасливе майбутнє. У наш час не всі народи живуть щасливо, але всіх нас, як жителів моєї прекрасної Батьківщини, так і жителів інших країн, поєднує те, що на нашій Землі більше немає фашизму. Я дуже горда тим, що в моїй родині були такі чудові, відважні захисники нашої Батьківщини.

І вдячна їм буду все своє життя Эпиграф — На жаль, час біжить із невблаганною швидкістю. Колишні молоді відважні юнаки й дівчини стали слабкіше, зостарилися.

Але так мабуть, час неможливо зупинити. Головне, щоб ми з ходом часу не забували про героїзм наших дідів, поважали їх, піклувалися про їх, щоб вони служили й моєму й наступному поколінням чудовим, гідним прикладом любові до Батьківщини, прикладом єднання народу перед загальним ворогом. Я — спадкоємець Перемоги, постараюся у своїх нащадках також виховати гордість за свою країну, любов до Батьківщини, повага кстаршим.

Наше командування, солдати й народ показали, якою великими, сильними націями ми є. Це загальна Перемога. Кожний вніс свою частку для того, щоб наблизити цей світлий день, про яке всі так мріяли й на який сподівалися всі 4 роки Вічна пам’ять полеглої й що вижила, що принимали участь у визвольній народній війні, та й просто тим, хто не був зломлений, не зрадив свою Вітчизну. Адже Росія коштує того, щоб боротися, захищати й любити її. Спасибі вам, захисникам нашої Батьківщини! Вдячна вам за те, що з повним правом можу сказати: «Я — спадкоємець Перемоги! «. Вічна слава російському народу!