Опис образа Чичикова в поемі «Мертві душі»

На початку 1-й глави про героя повідомляється через опис його «досить гарної ресорної невеликої брички», у який звичайно «їздять холостяки.., яких називають панами середньої руки. Оскільки сам Чичиков по своїй натурі досить потайливий («про себе приїжджий уникав багато говорити», за нього більше говорять приналежні йому речі Бричка Чичикова, що стала об’єктом уваги мужиків, — важлива » деталь-предмет». Завдяки їй виявляється можливим сюжет подорожі; у результаті зіткнення брички з каретою Павло Іванович зустрічає губернаторську дочку; іноді цей засіб пересування як би наділяється власною волею, їде своєю дорогою й навіть вивалює їздця в непролазний бруд; бричка виявляється несправної, коли на ній треба швидко покинути місто; з образом брички зв’язаний і мотив дороги, що перетворюється в шлях, по якому летить Русь…

Деталі побуту Чичикова допомагають усвідомити, що він теж мертва душа, і загубила його особлива хвороба — пристосовництво, хижацтво, заповзятливість в ім’я особистого збагачення. Гроші він хоче витратити не на користь суспільства, а на «тонкі голландські сорочки», «особливий сорт французького мила, що повідомляло незвичайну білизну шкірі й свіжість щокам». Чичиков «у полоні в речей, у європейського, галантерейного «канальства, «…йому ввижалося спереду життя у всіх довольствах, із усякими статками; екіпажі, будинок, відмінно влаштований, смачні обіди»… Відправляючись на званий вечір або бал, Чичиков надягає «фрак брусничного кольору з іскрою», що не раз згадується в ході оповідання. Ця деталь підкреслює бажання приїжджого показати свою респектабельність, щегольнуть, бути в міру помітним, якось виділитися з юрби з розрахунком на успіх, а трохи зухвалий колір (брусничний, тобто близький до темно-червоного, з іскрою, що демонструє святковість, нарядність) видає темперамент героя й одночасно його безчестя Знайомить нас автор і з такою похідною річчю Чичикова, як «ларчик цінної деревини зі штучними викладеннями з карельської берези», куди власник його «мав звичай складати все, що не попадалося». Внутрішній пристрій цієї скриньки дається після суперечки гостюючи з Коробочкою про ціну «мертвих душ»: «…

У самій середині мильниця, за мильницею шість-сім вузеньких перегородок для бритов; потім квадратні завулки для пісочниці й чорнильниці з видолбленною між ними човником для пір’я, сургучів і всього, що достовірніше; потім усякі перегородки із кришечками й без кришечок для того, що покороче, наповнені квитками візитними, похоронними, театральними й іншими, які складалися на пам’ять. Весь верхній ящик з усіма перегородками виймався, і під ним перебував простір, зайняте стосами паперів в аркуш, потім випливав маленький потаєний ящик для грошей, що висувався непомітно збоку скриньки».

І далі Гоголь зауважує, що цей «потаєний ящик» «завжди… поспішно висувався й засувався».

Такий квапливий рух говорить і про підозрілість і навіть страх хазяїна, що оберігає своє майно від цікавого погляду або викрадення, і про сумнівні й тому приховувані засоби придбання цих грошей, і про таємну мрію з їхньою допомогою зайняти «гідне» положення в суспільстві… Учні доходять висновку, що скринька символізує життєвий шлях героя, сутність його натури. У ній, як у дзеркалі, відбивається весь Чичиков: шахрай, ділок із кримінальним минулим, людина з подвійним дном, у якого все заздалегідь розраховано, обчислено, підприємець, цілком захоплений спрагою наживи, меркантильним інтересом, той, хто погубив свою душу З’ясовуючи відношення Гоголя до свого героя, читаємо в 11-й главі: «Ні, пора нарешті припрягти й негідника. Отже, припряжемо негідника!.

Але через кілька сторінок, у тій же главі, звучить трохи «зм’якшений» вирок, хоча відношення залишається колишнє: «…хто ж він щодо якостей моральних? Що він не герой, виконаний досконалостей і чеснот, це видно. Хто ж він? стало бути, негідник? Чому ж негідник, навіщо ж бути так строгу до інших?… Справедливіше всього назвати його: хазяїн, набувач.

Придбання — вина всього; із-за нього произвелись справи, яким світло дає назва не дуже чистих». Інакше кажучи, Чичиков живе у світі своїх більш-менш удалих угод, афер і спекуляцій, і йому немає справи до Росії. Він зацікавлений у тім, щоб якнайбільше кріпаків умирало Стосуючись зображення письменником народу, учитель роз’яснить, що народ показаний у поемі у своєму конкретно-побутовому прояві лише мимохіть, виступає носієм позитивного початку, затверджуваного в ліричних відступах, у пейзажних описах, у яких відчувається голос автора В «Авторській сповіді» він писав: «Це повне воплощенье в плоть, це повне округленье характеру відбулася в мене тільки тоді, коли я заберу в розумі своєму весь цей прозаїчний істотний дрязг життя, коли, містячи в голові всі великі риси характеру, зберу в той же час навколо його все ганчір’я до найменшої шпильки, що кружляється щодня навколо людини, — словом, коли зміркую все від мала до велика, нічого не пропустивши». Таким чином, мир речей, що створюється за допомогою побутових деталей, багато в чому характеризує людини, причому кожна деталь доповнює внутрішній вигляд персонажа, цілісність розкривається картини, що. Деталь надає описам Гоголя граничну конкретність і одночасно узагальненість, виражаючи ідею, основний зміст зображуваного героя, сутність його характеру (натури).

» Тим-Те й велике створення «Мертві душі», — підкреслював В. Г. Бєлінський, — що в ньому розкрита й разанатомирована життя до дріб’язків, і дріб’язкам цим додане загальне значення» .