Панянка-селянка

«Повести Белкина», незважаючи на те, що були написані Болдинськой васени 1830 року, у дні не самі радісного й світлі для поета, пронизані наськрізь любов’ю до людини. Крім того, у цих добутках автор дуже доступно показав розбіжність між природою людини й роллю, нав’язаної йому суспільствам і соціальним станом. Взяти хоча б » Панянку-Селянку».

В основі добутку — взаємини двах молодих людей: Лізи Муромцевай і Олексія Берестова. Для того щоб якось познайомитися з молодим Берестовим, слава про розум і красу якого розійшлася по всій окрузі, Ліза, дочка Григорія Івановича Муромцева, найпершого недруга старшого Берестова, нарядилася селянською дівчиною й відправилася рано поутру в ліс нібито за грибами.

Насправді юній красуні була добре відома звичка недавно, що з’явився в тих краях звабника, дівачих сердець їздити ранком на полювання. Увійшовши в ліс, Ліза, що затіяла цей жарт, неськазанно хвилювалася, «серце її сильно билося, саме не знаючи чому.,.» Як дівчина й припуськала, Олексій Берестів незабаром з’явився. Тут, у лісі, між молодими людьми зав’язалася розмова, що послужив початком їхньої великої любові. Олексію все подобалося в селянській дівчині, він «був у замилуванні, цілий день думав він про новаї сваєї знакомке; уночі образ смагляваї красуні й у сні переслідував його уяву».

Ліза теж була ськорена красою, чарівністю й шляхетністю парубка. Вани почали зустрічатися, і згодом «думка про нерозривні узи досить часто миготіла в їхньому розумі, але ніколи вани про тім один з одним не говарили».

Ліза «відала, яка ненависть існувала між їхніми батьками, і не сміла сподіватися не взаємне примирення», а Олексій, «як ні прив’язаний був до милої Килини, усе пам’ятав відстань, що існує між ним і бідної крестьянкою». Незважаючи на те, що щастя було так близько, вано, у той же час, було й дуже далеко. І провиною всьому — умовності, забобони героїв. Розпач Олексія досяг межі після того, як батько його став наполягати на одруженні.

Тим більше, що дівчина, що сватав батько, зовсім йому не сподобалася, хоч і була одного з ним стану.

Перед парубком устала проблема вибору — або погодитися з вимогами батька й жити в багатстві, або женитися на селянці без батьківського благословення й добувати засобу на життя сваєю працею. Довго думати Олексію не довелася: шляхетність і сила любові до селянської дівчини були так сильні, що рішення відразу прийшла — женитися на Килині, «і чим більше думав він про сем рішучому вчинку, тим більше знаходив у ньому розсудливасті». Не барячись ні хвилини, Олексій написав Килині лист, у якому пропонував їй Свою руку й серце.

Поклавши лист у дупло, як вани й домовилися, молодий Берестів «ліг спати досить задовалений собою». Незабаром пішла й розв’язка — Олексій довідається, що Килина насправді не Килина, а Ліза. Його кохана не селянка, а така ж, як і він, дварянка. Головний герой повести Олексій Берестів став вище забобонів або — ськазати точніше — готів був стати, готовий був переступити через умовності, які йому нав’язував його дварянський статут і які ніяк не мирилися з його внутрішнім миром, його мораллю й свідомістю.

Заперечення цих забобонів, викриття їх, добрий погляд на життя й людину — у цьому, мені здається, укладена основна ідея повести » Панянка-Селянка».