Переказ романа «Операція «Хамелеон»

Книга Євгенія Коршунова «Операція » Хамелеон » по сваєму жанрі детектив. Притім детектив, дія якого відбувається в привабливій Африці, Навряд чи найдеться людина, що не мріяв хоч раз у житті потрапити в її савани, побродити в Кіліманджаро й вадоспаду Вікторія, почути при місячному світлі звуки тамтамів і побачити ритуальні танці місцевих племен. Для того, хто потрапить в Африку ненадовго, ці враження, напевно, і будуть головними.

Але для журналіста, що живе й працює тут кілька років, екзотика швидко відходить на далекий план. На зміну їй приходить твереза й точна оцінка обстановки, що зложилася в сучасній Африці, розуміння ськладностей і труднощів її розвитку, політичного й економічного.

Саме таке розуміння життя є в книзі «Операція «Хамелеон». Дія повести Е. Коршунова відбувається у вигаданій країні Гвиания, десь у Західній Африці. У центрі оповідання молодий радянський африканіст Петро Миколаїв, що приїжджає у Гвианию в наукове відрядження. Його тварчим планам не призначено збутися, оськільки іноземні розвідки вирішують зробити його жертваю сваєї змови — операції «Хамелеон», щоб ськомпрометувати прогресивний профспілковий рух у країні, пояснивши його успіхи й силу горезвісним «втручанням Моськви».

Ситуація не нова, але проте усе ще живучО. Можу відразу ськазати, що операція ганебно провалилася, і Допомогли в цьому Петрові Миколаєву люди різних національностей, об’єднані почуттям справедливасті. Поруч із Петром Николаевым діють австралієць Роберт Рекорд, австрійська художниця Елинор, американець-мікробіолог Смит, англійський професор Нортон, лідери молодіжних гвиа-нийських профспілок Стив і Гоке.

Всі ці характери переконливим, написаним автором досить впечатляюще.

Професор Нортон, наприклад, у жарт сЪебе, що називає, «старим колонізатором», що віддав все життя вивченню Африки, шляхетне дослідник, що не побажав сприяти офіцерам сваєї розвідки й виступив з викриттям її діяльності. Або, що метається в пошуках щиросердечного спокою й щастя Елеонора, що виховує осиротілих африканських дітей. Це й добропорядний, наивнейший Смит, що навіть не догадується, які щеплення він робить.

З’ясувавши, що його «безневинні» досвіди над місцевими людьми не що інше, як випробування бактеріологічної зброї, Смит кінчає життя самогубствам. Цікава й правдива показує автор африканців, у тому числі й Гоке — ультраліваго ревалюціонера на словах, а на ділі продажну маріонетку. Він і є той самий «хамелеон», за допомогою якого повинна була відбутися провакація. Як не дивно, але поруч із цими реальними характерами герой повести Петро Миколаїв виглядає хоч і приваблива, але трохи наївно: вуж дуже часто не догадується він про те, що відбувається навколо.

Правда, це дозваляє авторові показати Миколаєва в різних несподіваних ситуаціях. Авторові так зручніше, але читачеві іноді кривдно за сваго співвітчизникО. Хотілися б і діалоги бачити більше насиченими, з більшим художнім навантаженням.