Пошук сенсу бутя за «Божественною комедією» Данте

Під іменем Данте увійшов у літературу майбутній всесвітньо відомий поет, який скоротив дане йому на честь діда ім ‘я Дуранте. Усіх відомих письменників і поетів ми називаємо за прізвищами. Імена ж здебільшого фігурують у Святому Письмі — Петро, Павло… Поряд з ними постав і Данте, який створив «Комедію» .

Поема написана від першої особи, її герой — сам Данте — подорожує від Пекла через Чистилище до Раю. 100 пісень, з яких складається «Комедія», викликали захоплення у літературного дослідника Боккаччо, І він додав епітет захоплення «Божественна!» У скарбницю літератури Данте увійшов і як автор сонетів про кохання. Цикл віршів він присвятив Беатріче Портінарі, яку в 9 років побачив нв одній з флорентійських вулиць.

Рання смерть Беатріче породила скорботні вірші. Беатріче увійшла в свідомість людства як символ прекрасного, незайманого, Піднесеного кохання.

Протягом Багатьох років на чужині Данте виношував і опрацьовував своє прекрасне творіння — поему «Божественна комедія». Він закінчив її незадовго до смерті. Твір цей — підсумок всього його життя — дає широку картину уявлень Данте про світ, про дійсність і полум’яну проповідь дорогих йому ідей. «Божественна комедія» — вище досягнення середньовічної культури, яке знаменує собою перехід до нової епохи. Величезна за обсягом поема має три частини — «Пекло», «Чистилище», «Рай» — відповідно до трьох етапів уявної подорожі поета.

Вона розпочинається описом стану людини, яка переживає духовну кризу, болісно шукає шлях до істини.

На середині шляху життєвого Я опинився десь у темнім лісі…

Поетова кохана Беатріче просить Вергілія вивести Данте на правильний шлях:

Мій друг, хоча і щастя з ним не дружить, Знайшов заваду у дебрі пустинній На своїм шляху і з жаху відвернувся: Боюсь, щоб він так не заблудився, Іди ж і твоїм прездобним словом І всім, що треба для його рятунку. Спасай його, щоб і мене потішить.

Вергілій веде Данте через пекло, яке нараховує дев’ять кіл. У першому вони бачать душі праведників, поетів і героїв дохристиянської старожитності. Христос виводить звідти старозавітних праотців і пророків — Адама, Авеля, «чистого сина його», Ноя, Мойсея, «уставщика й служителя», «сивого Авраама», Якова Ізраїля і його дітей. Серед них, хто удостоєний райського блаженства, згадано героїнь біблійних побутових, героїчних та ліричних оповідей — Сарру, Ревекку, Рут, Юдиту.

До їхнього товариства після прощання з Данте приєднується і Беатріче.

Спускаючись Нижче і нижче, поет бачить грішників — лихварів, жадібних, насильників, злодіїв, користолюбців. У пекельну безодню скинуті жорстокі тирани, які в безсилій злобі скрегочуть зубами у вогняній ріці, і папи, які грішили за життя. У дев’ятому колі пекла — озеро, де у кригу навічно вмерзли зрадники рідних і батьківщини. Пройшовши через чистилище, поет у супроводі Беатріче вирушає у подорож райськими сферами. Тут Данте зустрічає апостола Петра, Якова, Іоанна.

Беатріче, його провідниця і наставниця, пропонує ви пробувати його «з легких і важких питань». Демонструючи ерудицію, Данте показує обізнаність не лише з Біблією, а й з «людськими науками» — фізикою, філософією. Він, як і інші філософи-гуманісти, і переконаний, що існують різні шляхи до пізнання істини, і людина не повинна нехтувати жодним:

Вірю в одного предвічного Бога, Що, сам недвижний, рушає все небо Любов’ю й тугою. На се я маю Не тільки докази фізичні та Метафізичні, але й саму правду, Яка з отсього місця полилася Через Мойсея, псалми та пророків, І Євангеліє, і через вас, Що духом божеським огріті, написали.

На сторінках поеми імена Христа, праведників і святих зустрічаються поряд з іменами Горація, Сенеки, Ювенала, персонажами грецької і римської міфології. Це характерне для гуманізму поєднання «Христа з Цицероном» свідчить, шо Данте не властиві фанатизм, замкненість, обмеженість, що він черпає багатства з усієї скарбниці духовної культури.

Рай, за уявленням християн, — місце, де панує справедливість і вічне блаженство. Вони вірять, що рай створений лише для них. Але Данте розуміє, що праведники були й до Христа, існують і поза його релігією, і він поміщає до раю всіх, хто заслуговує на винагороду, порушуючи тим самим канонічні уявлення.

Перед тим, як піднятися в небо, Беатріче дає Данте можливість востаннє глянути на грішну землю, де панує зло, породжене пожадливістю, під якою поет розуміє владу матеріальних інтересів. Та Данте переконаний, що світ іде не до загибелі, а до розвою, що за зимою настане весна, що за квіткою визріє плід, що добро переможе.

Як бачимо, вся поема, і особливо частина «Пекло», пройнята духом палкої політичної боротьби, народженої новою епохою. З найбільшим презирством зображує поет нерішучих, але бажаючих в житті боротися на чиємусь боці. Ці душі кидаються юрбою в передпокій пекла, не допущені ні в рай, ні в пекло, оскільки поруч з ними грішники могли б загордитись. «Вони не варті слів: поглянь — і мимо!» — говорить про них Вергілій. Образ рідного міста Флоренції, долі, люди, звичаї, події суспільного життя постійно оживають перед Данте в картинах загробного світу. Гостро виражені в усій поемі симпатії і антипатії автора.

Для імператора Генріха заготовлений трон в раю, в пеклі чекають заклятого політичного ворога Данте — папу Боніфація. Данте виступає з гострою критикою офіційної католицької церкви.