Права учителя

Права людини. Всі про них говорять, ніби щось знають. Про них розказують у школі вчителі, говорять з екранів телевізорів, пишуть в підручниках, та й взагалі, від кожної пересічної людини можна почути, щось на кшталт «я маю право….!», чи «ти не маєш права…!».

Скільки інформації, і майже всі вважають, що досконало нею володіють.

Згідно ратифікованих міжнародних документів, та й завдяки вітчизняному законодавству прав у людини багато. Мають права також і учні школи. І це дуже добре! А як же ми — вчителі? Чи захищені в школі права вчителя? Питання звучить якось «не так»?

Чому б ні? Вчитель у школі така ж людина, як і всі. Чому б такому питанню взагалі з’явитися на світ?

Раніше у школі діяв принцип «батога та пряника». «Батіг» — залишити на другий рік, низькі оцінки в атестаті, які впливали на вступ до ВНЗ та ін… «Пряник» — золота медаль, перемога на учнівській олімпіаді, високі оцінки, інтерактивні технології, ігри, різноманітні інновації.

Тепер у школи забрали «батіг» і залишили тільки «пряник». У дітей від природи основний вид діяльності і засвоєння нового — гра. Отже, коли вчитель не застосовує на уроці гру, а звичні методи і форми, то він відразу здійснює насилля над дитиною.

А чи не є це порушенням права дитини?

Є закон про обов’язковість середньої освіти, тобто держава, в принципі, наймає нас вчителів для того, щоб ми дали їй в кінцевому результаті певний продукт, тоді чому ми не прирівняні до державних службовців із усіма витікаючими з цього обставинами? До речі, чеські вчителі вимагають захисту. У них такі ж проблеми, як і в українських вчителів. Цитата із статті:

«У чеських школах почастішали випадки наруги з однокласників, нападів на вчителів та носіння зброї. Міністерство освіти підготувало зміни у законодавстві, які мають посилити відповідальність учнів та їхніх батьків.

Чеський учитель не має права вигнати порушника дисципліни з класу . Нонсенс, на який насамперед звернуло увагу вкрай стурбоване агресивністю школярів міністерство освіти. На думку голови Асоціації Ярослав Штерцла, вчитель мусить мати статус державного службовця, такий самий, як, наприклад, поліцейський.

У такому разі всякий напад на вчителя — словесний чи фізичний — трактувався б як кримінальний злочин. Бажання Ярослава Штерцла та його колег легко зрозуміти: останнім часом зросла агресивність не лише дітей. Батьків також.»

Можна погодитись з паном Ярославом щодо державного статусу вчителя. Ось, наприклад, міліція. Її найняла держава, щоб захищати наше суспільство, запобігати порушенням і т. д. Також існує закон «Про міліцію». Коли ми порушуємо закон, то за цим неодмінно слідує покарання, і ніхто не думає, що над ними відбувається насилля чи порушення прав людини . А от про права людини у вчительській професії годі й говорити.

Тобто в школі жоден учень мої права як людини порушити не може, бо таке порушення може бути спрямоване тільки по вертикалі вниз. А якщо взяти директора школи, то його права як людини взагалі порушити ніхто в школі не в змозі, бо він стоїть на самому верху вертикалі. Правда, звучить, м’яко кажучи, дивно, але це так.

Отже, практично ми не можемо виконувати завдання держави — підготувати учня-випускника, не порушуючи його прав.

Права людини учня ми порушуємо постійно. Якщо дитина не вчиться — їй за це нічого не буде. Прогуляла урок — теж. Має найнижчі бали — те ж саме.

Бо якщо буде застосоване якесь покарання , то це вже порушення прав людини! То як же діяти?

Для учнів немає ніякої мотивації навчатися в школі, бо атестат, хоч і з одиницями, не впливає на вступ. То виникає питання — для чого вчитися у школі? Для чого вчителі?

Наш статус знижений до мінімуму, не говорячи про зарплату, ми, ніби голі в своїх правах, а учень захищений повністю.

Права людини завжди стоять на боці захисту інтересів більш слабкої сторони. Якщо по відношенню до учнів учитель є сильнішою стороною, то по відношенню до держави — більш слабкою, і тому потребує захисту своїх прав.

Деякі вчителі, які працюють давно, дивуються, чому раніше все так гарно виходило, а зараз — ні. Дехто думає, що вже перегорів, вичерпався, інші — що не справляються і неправильно обрали шлях, треті — грюкають дверима після чергової порції заспокійливого чи в зневірі у власних силах.

Чиновники кажуть, що ми не компетентні, не можемо знайти правильні підходи, методи і т. д., а суть в іншому, в простому: держава не збалансувала права учня і права вчителя, віддаючи перевагу стороні учня.

Отже, треба повернути мотивацію до навчання і механізми впливу на неї. Наприклад, ЗНО — це механізм впливу на деякі предмети, а що робити іншим предметникам, дисципліну яких не обрав випускник і вважає цей курс не потрібним. Та й взагалі — для чого ходити на відповідні уроки.

Та й оцінка — не головне, головне — сертифікат з найвищими балами! І думки — тільки про це.

Як повернути вчителю його відчуття значимості, суспільної поваги? Бо ще раз наголошу: відповідне відношення до навчання, до вчителя було саме в часи «батога і пряника». Тільки при відчутті поваги до професійної та людської честі та гідності вчителі будуть навчати і виховувати для держави нові покоління гідних громадян.