Приклад інтерпретації тексту: «Мідний вершник»

7 серпня 1782 р. Відбулося врочисте відкриття пам’ятника Петру I. На честь цієї події була вибита пам’ятна медаль із його зображенням. Але от що дивно: на медалі скеля має великий виступ, якого насправді немає. Однак ще більш дивно те, що сучасники начебто не зауважують цієї розбіжності: у жодному з їхніх численних відгуків про нього немає ні яких згадувань (хоча зменшення розміру скелі — наприклад, звуження її майже у двоє — відзначалося багатьма).

Перше з відзначених чудностей відзначається просто. е.

Фальконе, французький художник, що створив пам’ятник і проект якого був визнаний кращим на оголошеному Катериною II конкурсі, — приїхавши в Санкт-Петербург, три роки працював над його моделлю й представив його на публічний огляд навесні 1770 р. Восени того ж року на Сенатську площу був доставлений величезний гранітний камінь, що повинен був стати підніжжям пам’ятника. І цілих 12 років довелося витратити на обробку каменю й виливок статуї. Медаль із зображенням була вибита за довго до його відкриття по зробленому в 1770 р.

Художником А. Лесенко малюнком моделі пам’ятника. Фальконе сколов виступ скелі довжиною «два фути з половиною» уже поле того, як медаль була готова.

Але чому ж сучасники не звернули увагу на те, що в постаменті пам’ятника зник великий передній виступ скелі? Для того, щоб відповісти на це питання, необхідно зрозуміти, який був образ Петра I в очах людей XVIII століття й що вони очікували побачити в його пам’ятнику?

Задум Фальконе, підказаний йому Дідро й схвалений Катериною, полягає в тім, щоб показати освіченого монарха, що у боротьбі з дикістю й варварством веде батьківщину до прогресу. «Крутість гори суть перешкоди, які Петро мав, роблячи в дійство свої намеренья;… простий убір коня й вершника суть прості й грубі вдачі й не освіта, які Петро знайшов у народі, які він перетворити намірився,» — так характеризував А. Н. Радищев зміст монумента.

Відповідно до ідей епохи Освіти підйом вершника по дикій скелі — символ прогресу, перемогу цивілізації над природною стихією. Із це точки зору виступ передньої частини постаменту нічого не додає символіку монумента: наявність або відсутність його не змінювало образу «дикої» скелі. Він не був знаком чого-небудь, а отже, не мав значення для людей, вихованих у дусі культури того часу. Тому його зникненню не залучило їх увазі Ішли роки, століття освіти підійшло до кінця. Відгриміли громові розкати Французької революції, наполеонівських боїв, вітчизняної війни 1812 р.

Наступила нова епоха, змінилися вдачі й пріоритети культури. Колишнє преклоніння перед класичними канонами мистецтва й ідеалами імперської держави освіченим монархам на чолі держави. Віра в прогрес похитнулася, стали осмислюватися протиріччя, які він має в собі.

Тому стали бачиться їм «плоди освіти», і розходження між «цивілізованою» Європою й «язичеською» Азією, і крутий поворот, на який згорнув величезну азиатско-європейську державу Петро I, і історичні перспективи, що відкривалися перед Росією завдяки його зусиллям, і зміни в житті народу, з якими повинне бути зв’язане продовженням «справ Петра». І зір культури змінилося. Наділені ним нові покоління побачили в пам’ятнику перетворювачу те, що не було видно колись: Одним стрибком на край скелі злетів, От-от він звалиться в низ і розіб’ється Адам Міцкевич Яка дума на чолі?

Яка сила в ньому прихована! А в сем коні який вогонь! Куди ти скакаєш, гордий кінь, И де опустиш ти копито? ПРО, потужний владар долі! Чи не так ти над самою безоднею На висоті, вуздою залізної Росію підняв дибки? А.

С. Пушкін Відсутність надійної каменой опори, на яку опуститься вставши дибки кінь стало знаком обриву, прірви, тобто наповнилося символом: воно символізує глибокої, повну небезпеки безодню, що Росія повинна перебороти на своєму історичному шляху. Відпиляні «два фути з половиною» стали видимими! Разом із цими інші деталі монумента «заговорили» по-новому.

Сало помітно, що кінь (Росія!) далеко не зовсім слухняна цареві: оскал губ, що роздули ніздрі, що гостро коштують вуха, скажено випнуті очі — все це відбиває його непокору, прагнення до бунту, до волі. Цар сидить на ньому не цілком стійко, і екіпірування його виглядає архаїчно, напівварварської: сідлом йому служить шкіра, рукоятка меча грубо оброблені, стремян немає; на ногах — римські сандалії, але замість панцира, які надягали римські імператори. Він одягнений у просту сорочку. У цьому вигляді Петро є вже не освіченим монархом — отут бачать натяк на те, що міри, за допомогою яких він викорінював варварство, самі були по-варварськи жорстокими У Пушкіна «Мідний вершник » виступає як символ могутньої держави, великої імперії. У справах Петра I реалізується вища історична необхідність («Природою тут нам призначене в Європу порубати вікно»). Але разом з тим, «Мідний вершник» — це бездушний холодний «бовдур», якому немає справи до живого «маленької людини» з його скромними повсякденними турботами, любов’ю, бажаннями й надіями.

Державній волі Петра Пушкін протиставляє не тільки природну стихію, але й нещасного безумця Євгенія, і «Мідний вершник » безжалісно придушує боязкий протест самотньої непримітної людської особистості, що потрапила під колесо історії Якщо сучасників Катерини II вражала монументальність пам’ятника, громадность монолітної скелі, многотонная вага статуї, що застигла на її вершині, те наступним поколінням усе більше стала впадати в око динаміка утвору Фальконе. З’явилися анекдоти про сходження «Мідного вершника» з постаменту й пересуваннях його по місту. А після петербурзької повені 1824р. у підніжжі пам’ятника побачили хвилю. Тобто камінь під ногами коня став її знаком, символом (раніше ніхто цього в ньому не вбачав!). І, відповідно, вигляд грізно бурхливої Неви, що улегли в кам’яну хвилю під копитами коня, став розумітися як уособлення перемоги Петра над дикою природою З наростанням революційних настроїв у російському суспільстві в XIX — XX вв.

І гострими дискусіями навколо питань про «російську ідею» долях самодержавства, шляхах поліпшення життя народу й т. д. у пам’ятнику Петру I відкрився й інший, що не зауважувався раніше значеннєвий шар. Хіба не можна бачити в коні символічне зображення народу, яким керує імператор? Але тоді впадає в око протиставлення сказу коня й величного спокою, непохитної впевненості вершника. Це протиставлення підсилюється ще й разнонаправленностью їхніх поглядів. Погляд Петра спрямований удалину, він начебто бачить зверху щось далеко спереду: може бути, це прозреваемое їм крізь століття велике майбутнє Росії?

А кінь коситься ліворуч, і те, що бачиться йому, перебуває набагато ближче, десь у водах Неви або за нею; можна подумати, що він помітив щось страшне, страхаюче. Чи не означає це, що кінь (народ!

) страшиться великих нещасть, що загрожують йому з узбіччя історичного шляху, що намічає для нього смотрящий у велике майбутнє й не обертаючий на них уваги владар? На ще один елемент у семіотики «Мідного вершника» звертає увагу культуролог і мистецтвознавець М. С. Каган у своїй чудовій книзі про культуру Петербурга: пам’ятник Петру, що відкрив шлях до культурного контакту Росії із Заходом, символічно виражає синтез росіянці і європейської культур. «Пластичний образ вершника, його антикизированний алегоричний зміст несли в собі класичні принципи європейської художньої культури, однак постамент — важлива складова образного рішення статуї — порушує традиційну для європейської монументальної скульптури композицію й викликає відчуття стихійної моці Росії… «. У наш час Йосип Бродський дав свою інтерпретацію пам’ятника. Він уважав, що «Мідний вершник» і Ленін на броньовики — це два самих чудових монументи в Петербурзі, і відзначав, що для розуміння їхньої символіки треба взяти до уваги розходження їхнього місця розташування.

У Петра, що сидить на коні, з одного боку — Сенат і Синод, з іншого боку — Адміралтейство, позаду — Исаакиевский собор, а вказує він на Академію наук. Ленін же коштуючи на броньовику у Фінляндського вокзалу, мав з боку райком партії й «Хрести», позаду — вокзал («про всякий випадок», за словами Бродського), а вказував він на «Великий будинок» (будинок КДБ на Ливарному)* Отже, у міру того як переміняються епохи, накопичується історичний досвід, відкриваються всі нові факти висуваються нові ідеї, змінюється й зір культури: у ній народжуються різні інтерпретації того самого художнього твору. На питання: «У чому зміст монумента на Сенатській площі, створеного Фальконе?» немає однозначного й раз і назавжди заданої відповіді. По всій видимості. Сам Фальконе навряд чи думав про те, щоб додати підніжжю пам’ятника вигляд хвилі й, відливаючи виступаючий уперед шматок скелі, створити образ безодні. Але адже геній художника в тім і складається, що він, навіть сам не усвідомлюючи того, уловлює якісь таємні струми культури, завдяки чому його добуток не старіє, а як би харчуючись ними, продовжує жити століттями й породжувати нові змісти.

Справжній твір мистецтва завжди містить у собі набагато більш того, що замислив вкласти в нього автор. Здатність домагатися цього й становить таємницю людської геніальності Любою текст, будь той художній твір, картина, скульптура, що або зроблене людиною — це завжди явище культури. Чи читаємо ми книгу, чи розглядаємо картину, чи дивимося фільм, ми співпереживаємо героєві, намагаємося зрозуміти, що вклав автор у цей добуток, чого хотів домогтися цим. І якщо ми здатні до співтворчості, те, може бути, побачимо в ньому, цьому тексті, нові, ще ніким не знайдені аспекти