Приклад шкільного твору: Подвиг людини на війні

Останнім часом у душі Й серця стали вертатися забуті імена письменників, їхні чесні книги про війну. Це такі добутки, як роман В. Гроссмана «Життя й доля», повісті й оповідання В. Некрасова , К. Воробйова , В. Кондратьєва і ін.

Прекрасна повість про війну В. Некрасова «В окопах Сталінграда» з’явилася в 1942 році. Це був перший добуток невідомого тоді письменника-фронтовика, що дослужився до капітана, провоювавши під Сталінградом всі довгі дні й ночі, що приймав участь в його обороні, у страшних і непосильних боях, які вела наша армія. У добутку ми бачимо прагнення автора не тільки втілити особисті спогади про війну, але й спробувати психологічно мотивувати вчинки людини, досліджувати морально-філософські джерела подвигу солдата.

Читач побачив у повісті велике випробування, про яке написане чесно й вірогідно, зштовхнувся з усією нелюдськістю й жорстокістю війни. Це була одна з перших спроб психологічного осмислення подвигу народу.

Події в повісті В. Некрасова відбуваються в сорок другому році при обороні Сталінграда. Автор описує передову, запеклі бої, коли супротивник прорвався до Волги й відступати було нікуди. І виникає питання: хто винуватий у цьому? Хто винуватий у непідготовленості наших військ до війни, у відступі Червоної Армії, у тім, що ворог дійшов уже до Волги? Це питання виникає в багатьох: і в Юрія Керженцева, головного героя повісті, і в командира п’ятої роти Фабера, і в інших людей.

Війна стала для всіх великим лихом, нещастям. Але саме в цей час люди проявляють моральну суть, «вона як лакмусовий папірець, як проявник якийсь особливий». От, наприклад, Валега — малограмотна людина, «…читає по складах, і запитай його, що таке батьківщина, він, їй-богу ж, толком не пояснить.

Але за цю батьківщину… він буде битися до останнього патрона. А скінчаться патрони — кулаками, зубами…». Командир батальйону Ширяев і Керженцев роблять все можливе, щоб зберегти якнайбільше людських життів, щоб виконати свій борг. Їм протипоставлений у романі образ Калузького, котрий думає тільки про те, щоб не потрапити на передову; автор також засуджує й Абросимова, що вважає, що якщо поставлено завдання, те її треба виконувати, незважаючи на будь-які втрати, кидаючи людей під згубний вогонь кулеметів.

Читаючи повість, почуваєш віру автора в російського солдата, у якого, незважаючи на всі страждання, лиха, невдачі, немає ніяких сумнівів у справедливості визвольної війни. Герої повісті В. П. Некрасова живуть вірою в майбутню перемогу й готові без коливань віддати за неї життя.

У цьому ж суворому сорок другому відбуваються події повісті В. Кондратьєва «Сашка». Автор добутку теж фронтовик, і воював він під Ржевом так само, як і його герой. І повість його присвячена подвигам простих російських солдатів. В. Кондратьєв так само, як і В. Некрасов, не відступив від правди, розповів про те жорстоке й лихоліття чесно й талановито.

Герой повісті В. Кондратьєва Сашка дуже молодий, але він уже два місяці на передовий, де «просто обсохнути, зігрітися — уже чимала удача» і «…із хлібцем погано, навару ніякого. Пів горнятка… пшениці на двох — і будь здоровий».

Нейтральна смуга, що становить усього тисячу кроків, прострілюється наскрізь. І Сашка вночі поповзе туди, щоб добути своєму ротному командирові валянки з убитого німця, тому як у лейтенанта піми такі, що їх за літо не просушити, хоча в самого Сашки взуття ще гірше. В образі головного героя втілені кращі людські якості російського солдата. Сашка розумний, кмітливий, спритний — про це свідчить епізод захоплення їм «мови».

Один з головних моментів повісті — відмова Сашки розстрілювати полоненого німця. Коли його запитали, чому він не виконав наказ, не став стріляти в полоненого, Сашка відповів просто: «Люди ж ми, а не фашисти».

У головному герої втілилися найкращі риси народного характеру: мужність, патріотизм, прагнення до подвигу, працьовитість, витривалість, гуманізм і глибока віра в перемогу. Але саме коштовне в ньому — здатність міркувати, уміння осмислити що відбувається. Сашка розумів, що «не навчилися ще воювати як треба що командири, що рядові. І що навчання на ходу, у боях іде по самому Сашиного життя.

Розумів і гарчав, як і інші, але не без вірився і робив свою солдатську справу, як умів, хоча особливих геройств не робив».

«Історія Сашки — це історія людини, яка опинилася в самий важкий час у самому важкому місці на самій важкій посаді — солдатській», — писав про героя Кондратьєва К. М. Симонов.

Тема народного подвигу звучить також у повісті письменника-фронтовика К. Воробйова «Убиті під Москвою». Вона з’явилася в пресі в 1963 році, але зазнала різкої критики, була заборонена в продовження багатьох років і повернулася до читача в 1987 році. Критик Златокуцький назвав книгу Воробйова повістю про прозріння від сліпоти.

Головна думка — збагнення сутності війни всіма героями. На початку оповідання ми довідаємося про те, як навчальна рота в кількості двохсот сорока курсантів іде на фронт. Вони йшли легко й радісно, фронт здавався їм чимсь величним.

Але в страшних умовах найжорстокішої війни багато в чому міняються їхні подання про життя.

Молоденькі курсанти переживають перший обстріл, загибель політрука роти Анісімова, а потім похорони шести вбитих товаришів, кровопролитні бої й смерть багатьох бійців. У фінальній сцені ми довідаємося, що із всієї роти в живих залишився тільки лейтенант Яструбів. Війна показана К. Воробйовим як народне нещастя.

Автор, захоплюючись мужністю своїх героїв, їхнім подвигом, у той же час як би запитує, чому ми часто не цінуємо людське життя, чому так бездумно ставимося до уроків нашої історії. Головний герой повісті Олексій Яструбків пройшов сувору школу, осяг жорстокий досвід війни, став мужнім воїном, до кінця виконав свій борг, борг пам’яті перед загиблими товаришами.

Пройшло багато років, як відгриміли переможні залпи над Берліном, але тема війни, тема подвигу, стійкості, мужності радянських людей у ті важкі, грозові роки продовжує хвилювати письменників, поетів. Вони діляться спогадами про пережите. І це для них найбільше щастя, найвища любов до свого боргу, до Батьківщини, до народу.