Приклад твору: Ідея гармонії людини і природи у «Лісовій пісні» Лесі Українки

«Проблемна філософська драма-феєрія «Лісова пісня» — неповторно прекрасна думками і мріями, глибокими ідеями і благородними почуттями, музикальністю мови і красою зображення чарівної української природи», — писав про твір Лесі Українки М. Рильський. Наша література не знає іншої драми такого роду, котра б за повнотою відтворення єдності людини і природи рівнялася з «Лісовою піснею».

У свою драму Леся Українка вклала «цвіт душі» і перелила зі свого серця «те, що не вмирає. Це драма-пісня, ніжна, як голос сопілки, як пісня волинського краю, замріяна, глибока, мудра. Вона відкриває перед нами чарівну природу Полісся у лісових шумах, у гомоні весняної ночі, у легкому подиху вітру. Добро і зло, вірність і зрада зіткнулися в цій драмі, яка розказує про високі почуття, про гармонію людини і природи.

Вже з перших сторінок твору ми потрапляємо у лісове царство Волині. «Старезний, густий, предковічний ліс…» Наша уява малює провесну; перший ряст, проліски, сон-траву, безлисті дерева. Напровесні пробуджується Мавка. Вона оживає разом з весною, вбирається у пишні шати.

Вертає до життя її не лише весна, а й гра Лукашевої сопілки. «На голос веснянки відкликається зозуля, потім соловейко, розцвітає яріше дика рожа, біліє цвіт калини, глод соромливо рожевіє, навіть чорна безлиста тернина появляє ніжні квіти».

Починається зіткнення людини з природою. Воно породжує прагнення гармонії людини і природи. А де є прагнення гармонії, там є спокій, взаєморозуміння, кохання.

У першій дії драми поетеса описує найповніше цвітіння природи і разом з ним апофеоз почуттів Лукаша і Мавки. Від чистого кохання розквітає і збагачується душа хлопця. Від природи він наділений талантом музики-творця. Цей дар співучої душі Лукаша виявляється і набуває великої сили в лісі, біля озера, коли він зустрічається з Мавкою. Талант його розкривається в єдності з природою — невичерпним джерелом нашого життя і творчості.

Але Лукаш не може піднестися до свого поетичного дару. Мавка говорить:

«… Смутно, що не можеш ти своїм життям до себе дорівнятись».

Коротке, як літня ніч, кохання Лукаша. Коли юнак втрачає почуття гармонії з природою, він гине. Мавка віддає своє безсмертя, свій найцінніший дар природи, заради спасіння Лукаша. З відкритою душею прийшла ця лісова дівчина до людей, щоб ті зрозуміли свою духовну убогість. Мавці властиві волелюбність, щирість і глибина почуттів, тонке відчуття природи.

Вона є символом гармонійної людини, втіленням багатства і краси лісу. Леся Українка закликає оберігати цю красу, застерігає людину від бездумного нищення природного середовища. Бо природа може відповісти жорстокістю на жорстокість.

Килина і мати Лукаша не розуміли Мавки, їм не потрібна гра на сопілці, не тішили їх квіти, не радувала природа. Жінки зламали угоду з лісом. Після смерті дядька Лева Килина продає віковічний дуб, що був окрасою всього лісу. І сили природи мстять:

Ще ж Водяник стіжка їм підмочив, а Потерчата збіжжя погноїли, Пропасниця їх досі б’є за те, що озеро коноплями згидили. Не буде їм добра тепер у лісі!

Людина повинна розуміти і шанувати природу, жити в злагоді з нею. Дядько Лев — живий приклад гармонії у відносинах людини і природи. Він живе у злагоді з лісовим царством, знає його закони, шанує їх.

Дядько Лев старанно береже дуба.

…Я таки вподобав природу вашу лісову. Як буду вмирати, то прийду, як звір, до лісу, — отут під дубом хай і поховають… Дядька шанує Лісовик, любить Мавка. «Він умів тримати з нами угоду», — так характеризують Лева лісові сили.

«Лісова пісня» — це поетичний твір про красу чистого кохання, про високу мрію людини, про її одвічний потяг до прекрасного, до гуманних людських стосунків, до гармонії людини з природою. Прекрасне в природі, як і в людській душі, ніколи не вмирає. Драма навчає любити природу, пізнавати її закони, по-господарському користуватися її багатствами.