Приклад твору: Значення комедії «Бригадир» у російської драматургії

Теперішнє визнання драматургічного таланта прийшло до Д. И. Фонвізіна зі створенням комедії «Бригадир». Вона з’явилася підсумком пошуків російської самобутньої комедії й у той же час несла в собі інші, глибоко новаторські принципи драматургічного мистецтва в цілому. Ці принципи сприяли зближенню театру з дійсністю. Уже з підняття завіси глядач виявлявся зануреним в обстановку, що вражала життєвою реальністю.

У мирній картині домашнього комфорту все значимо й одночасно все натурально — і сільське оздоблення кімнати, і одяг персонажів, і їхні заняття, і навіть окремі штрихи поводження. У будинок Радника приїжджає відставний Бригадир із дружиною й сином Іваном, якого батьки сватають за дочку хазяїна Софію.

Сама Софія любить бідного дворянина Добролюбова, але з її почуттям ніхто не вважається. «Так коли Бог благословить, то у двадцять шостих чисел бути весіллю» — цими словами батька Софії починається п’єса. Всі діючі особи в «Бригадирі» — російські дворяни. У скромній, буденній атмосфері среднепоместного побуту особистість кожного персонажа проявляється немов поволі в розмовах.

Поступово від дії до дії духовні інтереси персонажів розкриваються з різних сторін, і крок за кроком оголюється своєрідність художніх рішень, знайдених Фонвізіним у його новаторській п’єсі. Традиційний для жанру комедії конфлікт між доброчесною, розумною дівчиною й дурним нареченим, що нав’язується їй, ускладнений однією обставиною. Іван недавно побував у Парижу й повний презирства до всього, що його оточує будинку, у тому числі й до своїх батьків. «Усякий, хто був у Парижу, — откровенничает він, — має вже право, говорячи про росіян, не включати себе в число тих, потім що він уже став більше француз, ніж росіянин».

Мовлення Івана пестрит вимовними до речі й недоречно французькими слівцями. Єдина людина, з яким він знаходить загальну мову,- це Радниця, що виросла на читанні любовних романів і сходящая з розуму від усього французького. Безглузде поводження новоявленого «парижанца» і прихожої від нього в захват Радниці наводить на думку, що основу ідейного задуму в комедії становить викриття галломании. Своїм базіканням і новомодним манерничаньем вони начебто б протистоять навченим життєвим досвідом батькам Івана й Радникові.

Однак боротьба з галломанией — лише частина викривальної програми, що харчує сатиричний пафос «Бригадира». Спорідненість Івана всім іншим персонажам розкривається драматургом уже в першій дії, де вони висловлюються про шкоду граматики: кожний з них уважає вивчення граматики непотрібною справою, до вміння досягати чинів і багатства вона нічого не додає. Цей новий ланцюг одкровень, оголюючи інтелектуальний кругозір головних героїв комедії, підводить нас до розуміння основної ідеї п’єси. У середовищі, де царюють розумова апатія й бездуховність, прилучення до європейської культури виявляється злою карикатурою на освіту. Моральна злиденність Івана, що пишається своїм презирством до співвітчизників, подстать духовному каліцтву інших, тому що їхні вдачі й напрям думок, по суті, настільки ж низинні.

І що важливо, у комедії ця думка розкривається не декларативно, а засобами психологічного саморозкриття персонажів. Якщо раніше завдання комедійної сатири мислилися в основному в плані виведення на сцені персоніфікованого пороку, наприклад «скнарості», «лихомовства», «хвастощів», то тепер під пером Фонвізіна зміст пороків соціально конкретизувалося. Сатирична памфлетность «комедії характерів» Сумарокова поступилася місцем комічно загостреному дослідженню вдач суспільства. І в цьому головне значення фонвизинского «Бригадира».

Фонвізін знайшов цікавий шлях посилення сатирико-викривального пафосу комедії. В «Бригадирі» буденна вірогідність портретних характеристик персонажів переростає в комічно шаржований гротеск. Комізм дії наростає від сцени до сцени завдяки динамічному калейдоскопу любовних епізодів, що переплітаються. Вульгарний флірт на світський манер галломанствующих Івана й Радниці переміняється лицемірними залицяннями Радника за нічого не розуміючої Бригадиршей, і відразу із солдатською прямолінійністю веде штурм серця Радниці сам Бригадир. Суперництво батька із сином загрожує бійкою, і тільки загальне викриття заспокоює всіх невдачливих «коханців».