Проза Шаламова на уроках російської літератури в IX класі

У школі до творчої спадщини Варлама Тихоновича Шаламова звертаються у випускному класі. На уроках російської літератури оповідання письменника розглядаються насамперед як добутку так званої табірної прози, у яких повествуется про важке життя в’язнів і надлюдських випробувань, що випали на них частку Однак художній мир В. Т. Шаламова ширше, многограннее, він немислимий без образів, пов’язаних із природою. У багатьох добутках письменника можна зустріти пейзажні замальовки, опис явищ природи; є в Шаламова оповідання про тварин, і, безумовно, одним із центральних образів у його добутках є образ дерева. І не тільки тому, що вселеної цього письменника є тайга й інший світ для нього вже не існує. Звертаючись до дерева, автор звертається до своєї душі, життя дерева — це його власне життя, життя людини, і ця людина не обов’язково ув’язнений, от що повинні зрозуміти учні при вивченні творчості В.

Т. Шаламова. В XI класі, коли учні знайомляться з новою прозою В. Т.

Шаламова, в основі якої вірогідність, документальність, страшна правда, розглядати творчість письменника в даному аспекті досить проблематично, насамперед у силу психологічних причин: кожний, хто вперше зіштовхується з його добутками, випробовує шок. Крім того, В. Т. Шаламов — один з деяких письменників, до якого школярі звертаються один раз; майже всі поети й письменники, творчість яких вивчається в XI класі, уже знайомі учнем, тому що добутку багатьох авторів, звичайно невеликі, розглядалися в попередні роки. Тому попереднє знайомство із цим унікальним письменником, пропедевтичне вивчення його прози просто необхідно.

На уроках російської літератури в IX класі учні звертаються до тих оповіданням В. Т. Шаламова, у яких не говориться прямо про те, що герой — ув’язнений, перебуває в таборі смерті. У деяких оповіданнях письменника неможливо визначити навіть час і місце дії (не в географічному, а адміністративно-територіальному змісті); це тайга, Крайня Північ — от і всі, про що може довідатися читач. Такі оповідання можна знайти в збірнику «Відродження модрини» (в XI класі вивчаються «Колимские оповідання»). Учні читають і обговорюють оповідання про тварин «Хоробрі очі», «Білка», «Ведмеді», де автор описує «важкий і серйозний тайговий звіриний мир», у якому все гармонично, закономірно й, отже, красиво. Знайомлячись зі змістом цих оповідань, учні доходять висновку, що грубе втручання людини може відразу погубити цей чудовий мир.

Можна розглянути такі цікаві добутки, як «Водоспад», «Приборкуючи вогонь», у яких повествуется про природні стихії — тема рідка в російській літературі, дев’ятикласники з більшим інтересом читають ці оповідання, тому що довідаються багато нового про незвіданий тайговий край. Про природу Крайньої Півночі, його унікальній флорі автор пише в оповіданні «Тропа». Як уже було сказано вище, одним з яскравих, ведучих, основних образів у творчості В. Т. Шаламова є образ дерева, тому для детального вивчення дев’ятикласникам можна запропонувати оповідання «Стланик». Звертання до цього оповідання на перший погляд може здатися необгрунтованим, тому що найбільше, що згадується часто дерево, у добутках В.

Т. Шаламова — це модрина. Слово «модрина» можна зустріти майже в кожному добутку письменника; одним з найвідоміших є оповідання «Відродження модрини», що завершує однойменний цикл. У цьому оповіданні сконцентроване все: і творча програма письменника, і його світогляд: «Ні, модрина — дерево, непридатне для романсів, про цю гілку не проспіваєш, не складеш романс. Тут слово іншої глибини, інший шар людських почуттів». Це добуток дуже складне для сприйняття учнями IX класу, тому що в ньому зачіпаються глибокі філософські проблеми. Крім того, розглядати це оповідання поза контекстом життя й творчості В.

Т. Шаламова неможливо. Знайомлячись зі змістом оповідання, дев’ятикласники неминуче зштовхнуться із твердженням: «Модрина — дерево Колими, дерево концтаборів», що вимагає спеціального, розгорнутого пояснення, глибокого осмислення. Тому на уроках російської літератури в IX класі звертання до образа модрини носить ознайомлювальний характер, розглядаються фрагменти оповідань, у яких дається опис цього дерева, докладно ж розглядається оповідання «Стланик», що входить у збірник «Колимские оповідання» — таким чином, дев’ятикласники мають можливість познайомитися з одним з оповідань збірника, досліджуваного в X класі «Мені стланик представлявся завжди найбільш поетичним російським деревом…» — писала В. Т.

Шаламов, тому тема уроку зветься «Образ стланика — «найбільш поетичного російського дерева» — у прозі В. Т. Шаламова». На початку уроку перед учнями ставиться мета — з’ясувати, чому автор звернувся до образа стланика, чому він уважає, що це саме поетичне дерево Багато дев’ятикласників уперше зустрічають цю назву — стланик (у Великому Енциклопедичному словнику цього слова немає); тому необхідно випереджальне завдання: учні повинні довідатися, що означає це слово. Звернувшись до різних словників, у тому числі й спеціальним, учні з’ясовують, що стланик — родич ліванського кедра, теплолюбного дерева, що росте на півдні, у жарких країнах, і відзначають, що В.

Т. Шаламов дійсно пише про те, що стланик — дерево особливе, «далекий родич кедра, кедрач».

Учні задаються питанням, чому письменник називає стланик особливим деревом, і знаходять, що всі, пов’язане із цим деревом (по суті, це чагарник), суперечливо й неприродно: автор пише про те, що стланик невибагливий, але відразу відзначає, що «чутливість його надзвичайна»; підкреслюючи унікальність цього дерева, виняткове для Крайньої Півночі споріднення з південним деревом, затверджує, що він «мужній і впертий, як всі північні дерева». Неприродно саме існування цього дерева, коріння якого перебувають не в землі, а в кам’янистому, неживому грунті гірського схилу.

Таким чином, учні доходять висновку, що автор оповідання, підкреслюючи неприродність виростання такого дерева в північних умовах, говорить про абсурдність тої ситуації, у якій виявилися люди, занедбані долею в цей суворий край. Перебування людини на Крайній Півночі, «на стику тайги й тундри», протиприродно, абсурдно, особливо якщо ця людина народилася в іншому місці, де клімат набагато м’якше, тому зима, сніг, холод, вічна мерзлота сприймаються як зло, лихо, страшне випробування, через яке прийде пройти героєві — стланику, людині Використовуючи прийом уособлення, автор порівнює долю стланика з долею людини. В оповіданні дається життєпис стланика — від осені до осені; життєвий шлях дерева — життя героя, а також його характеристика. Завдання учнів — простежити цей шлях, знайти те, що ріднить людину з деревом.

Клас можна розділити на 4 групи («Стланик восени», «Стланик узимку», «Навесні», «Улітку»), кожна з яких буде розглядати відповідний фрагмент художнього тексту. У кожну пору року стланик поводиться по-різному: пізньою осінню він гнеться й стелиться, автор порівнює його зі спрутом, одягненим у зелені пір’я; узимку він, як ведмідь, поринає в спячку, навесні, забувши про безнадійність, встає на весь зріст, а влітку він «скромний і непомітний». Учні доходять висновку, що у всіх фрагментах, у яких представлені різні грані «характеру» стланика, письменник виділяє головне — неповторність, винятковість цього дерева. На доказ свого твердження про те, що стланик — особливе дерево, він протиставляє його іншим деревам, рослинам, всьому живому й неживому вприроде. Так, учні першої групи, що досліджують фрагмент, у якому розповідається про життя стланика восени, знаходять, що, коли вся природа почуває холоди, що насуваються, і пахне снігом, стланик єдиний не лягає (і виявляється прав, тому що холоду не приходять); друга група відзначає, що взимку стланик поводиться не так, як інші дерева: кущі стланика лягають зимувати в сніг. «Весняна» група у своєму фрагменті знаходить слова автора про те, що стланик «встає раніше всіх на Півночі». Описуючи життя тундри й тайги в літню пору й протиставляючи яскравому, квапливо й пишно квітучому північному лету непримітний у цей час стланик, письменник знову підкреслює його особливість — до такого висновку приходять учні 4-й групи