Сценарій на тему: «Подорож у країну Поезію»

Вступне слово вчителя: Сьогодні в нашій літературній вітальні ми з вами зробимо подорож у незвичайну країну — країну Поезію. Ми багато читали, учили напам’ять вірші російських і закордонних поетів. Ми добре розуміємо, чим відрізняються вірші від прози — чиПотрібна нам поезія в житті, адже в повсякденного життя, розмовляючи один з одним, нам і в голову не приходить говорити в риму? Відповідайте на моє питання: Навіщо потрібна нам поезія? Це ж питання я задала й деяким дорослим людям: учителям, батькам, старшокласникам. Послухайте, як вони відповіли на це питання, /інтерв’ю на магнітофоні/ Давно відомо, як велика сила впливу поезії на почуття людини. Часом чотири рядки талановитого автора можуть замінити сторінку тексту прози.

У наш час, важке, цікаве, незрозуміле й навіть страшне, ми ще в пресі конкретну інформацію з різних проблем (економи — ческим, політичним, національним). Здається, що всі ці проблеми лежать поза поезією.

Звичайно, поезія не може нести в собі такої кількості цифр, фактів, документів, як публіцистика. Однак поетичне слово, здатне проникати в таємниці людської душі, призиває людини мислити образами, не дає нашій душі зачерствіти. А виразні засоби мови поезії збагачують мовлення людини, допомагають спілкуванню, розширюють кругозір. Психологи відзначають, що люди, що звертаються до поезії, м’якше, добріше, емоційніше тих, хто до неї байдужий. Поезія може навіть відкрити таємниці нашої душі.

Сьогодні ми відкриємо віконце в мир поезії. І так, в подорож… Як і у всякій подорожі, у нас будуть зупинки.

І перша зупинка називається: «Моральність і поезія «. Ведучий 1 Немає жодного людини, рано або пізно що не задавали собі і іншим питання: » що, виходить, бути щасливим? «. А бути щасливим бажає кожний, тільки кожний по — своєму.

1. У чому бачите ви щастя?

(питання до хлопцям). 2.

У нас у гостях багато дорослих гостей. Хочеться, щоб і ви теж відповіли на моє питання. 3. Питання до батька: Ви — щаслива людина?

(можна прочитати вірш И. Кобзева » Не можна без щастя». Тата знають: діти люблять щастя.

Тому для кожного так просто ВЗЯТИ Й ПОДАРУВАТИ КОРОБЦІ ЩАСТЯ Ну а дорослим?.. Їм адже теж треба Щоб хтось (раз вуж немає бога) У житті іноді дарував би радість. Нехай не часто, нехай не дуже багато. Хоч на кашпо чиюсь радість б світі, Ти вважай, що день дарма ПРОиЛ, Як ледачий гість у чужій квартирі. А от як на це питання відповідає поет Здуард Асадов: » Що ж таке щастя?

«. Що ж таке щастя? Одні говорять: це страсті: Карти, вино, захоплення — Всі гострі відчуття.

Інші вірять, що щастя — В окладі великому й влади, В очах секретарок полонених, У трепеті підлеглих. Треті вважають, що щастя — Це велика участь: Турбота, тепло, увага І спільність переживання. На думку четвертих, це — З милої сидіти до світанку Один раз у любові зізнатися І більше не розставатися. Є ще така думка, Що щастя — це горіння, Пошук, мрія, робота І зухвалі крила зльоту! А щастя, по — моєму, просто Буває різного росту: Від купини й до Казбеку, Залежно від людини Ведучий 2 У чому бачить своє щастя наша молодь? Чи міняють час і події трактування цього поняття?

Багато чого насторожує, турбує сьогодні. Послухаєте цифри й факти: /виходять 2 учня про папками/. 1. У середньому в країні кожні 30 хв. ВІДБУВАЄТЬСЯ навмисне убивство. 2.

Кожні 14 хв. наносяться тяжкі тілесні ушкодження. 3. Кожні 40 хв. наносяться тяжкі тілесні ушкодження. 4. Кожні 8 хв. грабіж. 5. Кожні 23 хв. наступає смерть потерпілого в результаті порушень безпеки руху. 6. А скільки гине наших хлопців у гарячих крапках… — Страшно від таких цифр. Про цей же вірш Р. Рождественського «Убили хлопця». Убили хлопця за здорово живеш За просто так, Спокійно, як у грі… І було це не за тищу верст Від міста. А поруч. У дворі. Ще палали вікна… Тим часом Він так кричав, пригорнувши до грудей долоні, Начебто накричатися, захотів За довге молчанье спереду…. Лемент жив окремо! Виростав стіною. Карабкался, Обрушувався з дахів, Роздертий, розпачливий, хворий нелюдський величезний лемент! Він тік по трубах, повз по етапах, Підвали заповнював, і горища. Він очманіло тикався в дзвінки Стукався у двері й у замку верещав!.. І повітря було майже запалене. І сигаретки стрибали в рота: «От якби не ввечері, а вдень..» «От якби на Фронті,- я б тоді…» І все. І тільки блискавок пересверк І все. І не зупинилося століття… Яке це чудо — людин! Яка це мерзенність людин! Ведучий 1 И це теж не вигадка. ЦЕ НАША ДІЙСНІСТЬ. На 10 км. від Сімферополя під час війни було розстріляно 12 тис. мирних жителів. Поет Андрій Вознесенськ, у знав, що якісь «нелюди» опоганюють це святе місце, вирішив своїми власними очами переконатися в почутому. Картина, він застав, потрясла поета: /відкриває папку, читає: «Свіжі розкопки… Череп, за ним інший, два крихітних, дитячих. А от розколотий на черепки дорослий. Це вони коронки золоті плоскогубцями видирають. Боже мої, волосся, скальп, дитячі руді волосся із заплетеною кіскою! Як їх туго заплювали, вірно, на щось ще ранком сподівалися перед світанком». Ведучий 2 Це не сторінка карної хроніки, це зробили не лиходії стародавності, а наші сучасники. Андрій Вознесенськ нагнувся над конвалією, що біліє, а це виявилися Фаланги дитячого пальчика. І народилися вірші. «Рів». Не тягни мене, доля, У сімферопольський рів. Степ. Двенадцатитисячний погляд. Чу, лопати стукають вдячних внучат, Геноцид заклав цей скарб. Худий, як коцюба, Гамлет брав черепи І коронок висмикував ряд. Людина відрізняється від хробака, Хробаки золото не їдять. Ти куди ведеш, рів? Ні квітів, ні сиріт, Це цвинтар душ — геноцид. Степом дощ несеться з паспортів,, І ніхто не приніс гіацинт Учитель: Сьогодні багато переглядається, переглядається в політику, економіці, історії. Але крізь століття, крізь роки людством вироблялися цінності, які не підлягають перегляду. Культура, моральність, етика — ці шарів переходять із покоління. у покоління. Коли ми називаємо імена — Менделєєв, Дм. Лихачов, Капица, Солженицин, Цукрів, Михалков — ми одночасно говоримо про те, що це були інтелігентні, культурні люди. Чому йде інтелігентність? Часто доводиться чути: » Зовні він приємна людина, а варто заговорити…». Так, мовлення дуже незабаром видає людини, ого кругозір, загальну культуру, вихованість. А кат це сумно, що сьогодні так злободенно вірш е. Асадова «Про лайку» Існує воно давно, Зле, грубе, бешкетне, І аж ніяк не секрет, що воно Десь у стародавності породжене Горем, пияцтвом і все таке. Чому ж тепер, коли Людина, осідлавши надії, Сіл у могутні поїзди, Злетів на супутнику, як зірка Сквернословье тичина як колись? Так ще знайшло зараз І такі, на жаль, тенденції: Відходячи від народних мас, Зріє в сферах інтелігенції. Загалом, чи ледве не вищий шик: Як візерунок на доріжці скатертин, Як друга іноземна мова, Скажемо: російський, французький і матірний! Усе знайдеш у мові богатом: Гумор, ніжність і гнівний меч Так навіщо ж чавунним матом Уснащать людське мовлення? Говорять: у технічне століття Людина — це думка й дерзанье. Виходить, повинен такому званню Відповідати людина! Багато повчального у вірші. Не чи правда? Учитель: Отже, ми переконалися, що в поезії саме головне — почуття, щиросердечні переживання поета. А поета хвилює все, що відбувається у світі, і він про це пише так, що й ми все це почуваємо, переживаємо, хвилюємося и… робимося краще. Адже поети завжди мріяли, щоб Росія — велика країна — череди чудово й, утвореної, культурної. Друга зупинка в нашій подорожі називається «Батьківщина моя». — Ведучий 3 1. Батьківщина моя — Росія. Слово-Те яке дзвінке, чисте, як джерельна вода! Міцне, як алмаз! Ніжне, як берізка! Дороге, як мама! Це їй, нашій красуні Росії, улюбленої й дорогою, за всіх часів складала свої пісні поети. /під звуки домри (виконує учениця) і кадри відеофільму про м. Жирновске читають вірші: 1/Мені про Росію треба говорити, Так так, щоб уголос слова вимовляли, Так так, щоб схотілос