Структура образа Иудушки Головлева

Для російської літератури такий зміст трагедії став очевидним в XX столітті. Д. Мережковский, наприклад, містить свої міркування на цю тему характерними висновками: «…камені в Іуду треба кидати обережніше — занадто до нього близький Ісус»; «камені в Іуду треба б кидати обережніше: занадто, на жаль, близько до нього все людство. Тільки в себе заглянувши безстрашно-глибоко, ми, може бути, побачимо й довідаємося Зрадника». Роман «Добродії Головлеви» не згадають в «Книзі Іуди». Можливо, це відбулося тому, що в традиції сприйняття роману зложилося подання, відповідно до якого автор «заземлив» свого героя, подав його історію, як соціально-побутову, зосередив увагу читача на «підлому» побуті, а це начебто б не має відносини до високої трагедії Однак зараз уже очевидно, що подібна поетика здатна не затемнити, а виявити масштаб трагедії.

Підтвердження можна знайти, звернувшись до багатьом епізодам роману. Зокрема, в описі передсмертного стану старшого брата Иудушки Степана. На побутовому рівні автор-оповідач говорить про одному із проявів білої гарячки, що наступає після запою. Але не тільки, тут переданий стан кинутого, самотнього, що гине людини, свідомість якого виявляється, пущено в безмежність: «Потрібно дочекатися ночі, щоб дорватися до тих блаженних мінут, коли земля зникає з-під ніг і замість чотирьох осоружних стін перед очами відкривається безмежна світна порожнеча» (VI, 53 — 54). Образ «світної порожнечі» важко назвати тільки побутовим. В епітеті «безмежна» є змісти, що співвідносяться із семантичним полем «безудержности» і «неподобства», властивих російській людині, що не знає собі межі, що втрачає його, і в цьому змісті «побутові».

Але збережені в цьому епітеті й змісти, що дозволяють інтерпретувати «безмежність» як «нескінченність», у високому романтико-метафізичному ключі Низький побут і висока трагедія, марнослів’я й творчість, реальність і фантазія, безмежність і крапка, світло й тьма, гріх і прощення, Іуда й Христос — жодне із цих протиріч не дозволяється в романі Салтикова-Щедріна в лінійній перспективі. Тему прощення веде за собою тема гріха, буття Иудушки волає до Христу. Важливо не те, як прощений Иудушка: чи зовсім ні. Важлива сама трагічна неразъятость гріха й прощення, стійка незмінність цієї антиномії Сама наявність незнятих протиріч є знаком того, що роман «Добродії Головлеви» варто сприймати як художній твір, що продовжує пушкінську, «онегинскую» традицію, — адже саме в романі Пушкіна вперше з’явилися такого роду протиріччя як усвідомлений художній принцип. У Салтикова-Щедріна змінився зміст протиріч, але принцип їхньої непереборності залишився незмінним.

Незняті, що не знімаються протиріччя утворять у романі якість глибини Лексичне значення слова «глибина» в XIX столітті, про що свідчить словник В. Даля, визначилося в протилежних напрямках: перше — «висота», у протилежному значенні — «пропасти», «безодня».11 Трагедія буття в «суспільному» романі «Добродії Головлеви» тому й сприймається як вічна трагедія, що намічено в межах між безоднею й висотою, відбувається, говорячи словами самого письменника, «десь у просторі».