Тільки чи соціальні умови винуваті в проблемах героїв п’єси М. Горького «На дні»

Твір по літературі: Тільки чи соціальні умови винуваті в проблемах героїв п’єси М. Горького «На дні»

Твір Максима Горького «На дні» — беззастережне обвинувачення соціальному ладу Росії рубежу XIX-XX століть. Автор малює жалюгідне й страшне існування знедолених низів, які поставлені на грань виживання. Герої драми — представники всіляких соціальних груп: від злодія до колишнього аристократа — символізують, що вся Росія виявилася «на дні».

Безумовно, Горький засуджує соціальні умови, які є причиною падіння мешканців нічліжки. Більше того, підводить читача до думки, що будь-яка людина може стати жертвою обставин. Але сама нічліжка — це не тільки елемент соціальної дійсності, але й символ внутрішнього «підпілля» героїв. Всі її жителі заражені однією недугою — філософією самовиправдання. З першої ж мінути ми бачимо нічліжку, у якій бруд тілесна сполучається із брудом моральної: мешканці байдужі друг до друга або сваряться, чують тільки себе, співчуття забуте, практично ніхто не хоче трудитися. Барон, звертаючись до Насті, називає її дуркою. На слова хворої Ганни яка просить перестати кричати й не лаятися, Кліщ кидає бездушну репліку: «Занила!» Актор обурюється, коли його просять підмести підлога позачергово: «Мені шкідливо дихати пилом. Мій організм отруєний алкоголем». Однак кожний з них наділений і людяні риси, гідними жалю. Тут і робітник Кліщ, що мріє повернутися до чесної праці, і Попіл, що жадає правильного життя, і Настя, що рветься до справжньої любові. Всі ці люди, звичайно, гідні кращої участи

Разом з тим Горький розкриває безсилля босяків, їхня непридатність для зміни умов життя. Мешканці нічліжки живуть надіями, але ніхто нічого не робить для їхнього втілення. І от з’являється новий герой — Лука. Мандрівник виконають у п’єсі роль утішника: Попелу спокушає картинами вільного життя в Сибіру, Ганну заспокоює розмовою про блаженну тишу після смерті, Акторові віщає про лікарню для алкоголіків. Однак його філософія примирення з життям, прийняття її лише зміцнює мешканців нічліжки в правоті їхніх примарних мріянь і дум. Будь-яка розрада має зворотний бік: жалість до себе. Як тільки люди починають жалувати себе, вони починають самовиправдуватися. Це і є логіка нічліжників. Після відходу Луки вони озлобляються: ніхто не підтримує їх у цьому самовиправданні. І Актор кінчає життя самогубством, Василиса з ревнощів ошпарюють окропом свою сестру Наташу, Попелу саджають у в’язницю за вбивство

Правда, сильний вплив старий зробив на Сатину, що з байдужного до людей людини перетворюється в резонера — виразника горьковских поглядів на життя. Цей герой — єдиний, хто до кінця зрозумів позицію Луки. З філософії старця Сатин бере віру в людину («Людина — от правда!»), але віру без жалості й милосердя — вірити треба лише у власні сили. Фінальними монологами Сатину Горький підводить нас до висновку, що не тільки соціальні умови винуваті в проблемах героїв. У кожного є свої мозки й руки

Але навіть резонер Сатин лише пишномовно міркує, нічого не вживаючи. Так і закінчується п’єса жалісливою тюремною піснею, а коли самогубство Актора перериває її, Сатин лише злиться: «ех, зіпсував пісню дурок-рак!» Усе залишилося як було. Мешканці нічліжки не змогли подивитися на себе з боку, не спробували самі знайти вихід, не усвідомили, що сили треба черпати в самих собі