Твій хліб
ТВІЙ ХЛІБ
Хліб на столі. Пахучий і рум»яний.
Неначе сонце встало з-за гори.
Лоскоче душу хліб святий, духмяний,
Неначе каже: «Їж мене, бери!»
На рушнику гаптованім, строкатім,
Що Мама вишила,.. давно оте було…
Блаженний хліб… Молитвою у хаті
Враз роздалося. Наче зацвіло…
А за вікном — жоржини гордовиті
Наївно знову стукають в шибки…
І чисті роси, сонцем не допиті,
Вже напувають житні колоски…
Майбутній хліб. Яка важка дорога!
Це знають і старі, і молоді.
І прикро так! І так бере тривога,
Що десь голодні люди є й худі.
А хліб, буває, викидають… —
Нехай суха буханка і черства.-
Згадай, що люди голодають,
І їм як мед, пекуча кропива…
Цінуймо хліб! Не кидаймо додолу!
Бо він святий, як ангела душа.
І він спішить до батькового столу,
До матері щоденно й до тебе поспіша…
І ось він тут, всміхається до тебе,
А за вікном зітхають явори…
Є сіль і хліб, і більшого не треба,
Цінуй його. Він твій. Бери…
ХАЙ БУДЕ ХЛІБ ЗАВЖДИ!
І краса, і людяність, і сила, —
Хоч років невидано спливло…
Мати в діжці тісто замісила,
І поставила до комина, в тепло.
Тісто якось ніжилось, бродило,
І росло, й вилазило з відра.
Я частенько наглядать ходила,
А тоді побачила: «Пора».
Я дивилась пильно і мовчала,
Так приємно тісто стерегти…
І мене матусенька навчала,
Як той хліб любити й берегти.
І, поклавши тісто на долоні,
Його гладить ніжно почала…
І щаслива в хлібному полоні,
Клала туди щедрості й тепла…
А тоді у піч його садила
На тонкім капустянім листку.
Як же вона хліб пекти любила
Й поратись в весняному садку!
Чуєш, чуєш, — диво-аромати…
Наче пісня в вітру на крилі…
І виймає хліб із печі мати,
І кладе, як сонце, на столі.
Та засмагла і суха скоринка
Першій дістається знов мені.
І в душі спалахує жаринка:
В мами руки справді чарівні…
І кажу: «Щаслива я та й годі,
В мене мама хліб святий пече!»
Маєш хліб — говориться в народі, —
Маєш все! І що тобі іще?
«Хліб гіркий», — бабуся говорила…»
Скуштувала вона голоду й біди…
З лободи куліш гіркий варила,
І жила без хліба й без води…
«Хліб смачний»,- бійці в війну казали,
І ділились крихтою завжди.
Горе на біду свою низали,
Й залишали трупами сліди…
Тож глумитись з хліба не даваймо!
Не накличмо знов тії біди!
Величальну хлібові співаймо,
Хай у хаті буде він завжди!!!
Твій хліб