Учнівські листи

Досить цікавою формою роботи на уроках світової літератури виявились

Звернення до видатних митців, творчість яких вивчалась, через Учнівські листи.

Лист до Франческо Петрарки

Сеньйоре!

Прийміть мої щирі вітання і безкінечну захопленість Вами. Я схиляю голову перед силою Ваших почуттів, бо Ви одним з перших переконали всіх: » Сказати : » Я тебе

Кохаю «, — означає сказати : » Ти не вмреш «.

Я впевнена, що Ви не могли не захоплюватись творами друга Вашого батька — Данте Аліг’єрі. Ви, мабуть, не раз перечитали його » Божественну комедію » і,

Можливо, він, як і Ви, але трохи пізніше, не став би видатним поетом Італії, якби не покохав, не звідав сили почуття, » що водить сонце і світила «.

Ви народились і виросли поблизу одного з найпрекрасніших міст Італії — Флорен-

Ції. Дитинство Ваше і прекрасні юні роки пройшли на осяяному сонцем і овіяному таємничістю півдні Франції, де виноградні лози, щедро напоєні солодким соком, ніби

Підштовхують закоханих в обійми один одного, де галантні французи і вишукані француженки вміли кохати і добре зналися на мистецтві кохання…

Для мене незрозуміло, що змусило Вас прийняти духовний сан, але я впевнена, що

Це був хибний крок. Приймаючи службу Богу, чи могли ви знати, що не за горами той день, про який Ви ж самі пізніше напишете: » В рік тисяча триста двадцять сьомий, у квітні, о першій годині шостого дня ввійшов я в лабіринт, де виходу не

Має «…

Я ніби бачу цю мить: молодий двадцятитрьохрічний священник з натхненням читає вранішню проповідь і… раптом його погляд спіймав обличчя юної жінки, що

Стояла біля порталу собору. Серце завмерло: » Це Вона!.. «

Я знаю, що Лаура — справжня. Якби ця жінка не існувала, Ви б не написали свого кращого твору » Книги пісень «. Дві частини у » Книзі…» — це дві половинки Вашого життя.

Двадцять років Ви любили земну жінку — » звичайну дружину » звичайного авіньйонця, матір одинадцяти дітей. І про неї Ви писали:

Все — доброчесність, мудрість, ніжність, біль, —

В одну чітку гармонію зімкнулось,

Яка на землю лине звідусіль.

І слуха небо — з висоти нагнулось,

І вітер стих у лузі серед піль так,

Що й билинка не поворухнулась…

І є інше життя — без неї…

Двадцять шість років після смерті Лаури і незадовго до своєї власної Ви писали:

» Вже ні про що не думаю я, окрім неї…»

Вона всміхнулась. Вона зблідла. Вона схилила голову.

Старіє мрія. Сивіють скро-

Ні, зморшки вкривають обличчя, важкою стає хода. Ви помічали це, бо закохавшись в юну Лауру, Ви побачили її в своїй уяві постарілою, із » збляклим ликом «, і Вас пройняли ніжність і біль, які не можна порівняти з жодним іншим почуттям, бо вони

В безсонних ночах, коли ви шепотіли ніжне ім’я своєї мрії.

Ви кохали її не «ідеальним» коханням, ні! Хоч Ваше кохання й було коханням на відстані, Ви бачили в Лаурі те, чого не можемо побачити в ній ми — найвищу правду про неї. У цьому — чудо любові!

Тільки природа може зрозуміти Вас, хоча й вона не достойна милуватися Вашою коханою: » … пісок…береже сліди святі», » щасливі квіти і благовісні трави прим’яті донною…» Лаура була Вашим сонцем, повітрям, цілим світом. Як Ви жили без неї? В чому був сенс Вашого життя без неї?

Ви чекали на зустріч в іншому світі чи тішили себе думкою, що зі смертю коханої любов не вмирає?

Що побажати Вам, я навіть не знаю? Ви любили і були щасливі! Вас пам’ятають і люблять Ваші шанувальники.

Ви зробили ім’я Лаури і своє ім’я безсмертним.

» Коли то не Любов, цей жар, — який же це недуг?» Ваше кохання можна назвати іншим словом — Вічність. Чи потрібні Вам мої побажання?

У літо боже 2010 — є, у день 16 — й місяця жовтня,

В класній кімнаті рідної школи в обідню годину.

З повагою Ваша шанувальниця —

Іщенко Оксана