Уроки Природи

Німецький поет, мислитель, найвидатніший представник Просвітництва у Німеччині. Навчався в університетах Лейпцига та Страсбурга, де опановував літературу, медицину, право. Гете пропагує ідею «природної людини», виступає за прогресивні зміни у суспільстві, стає учасником «Бурі і натиску».

У зрілі роки він досліджує рослинний і тваринний світи, займається геологією, анатомією, глибоко вивчає історію. Деякий час Гете займав високі державні посади.

Усього за своє Життя поет написав 1600 ліричних творів. Поезія його пронизана філософією, органічним відчуттям природи. «Нічна пісня мандрівника» — це вірш-враження. Ліричного героя вражає природа, що ніби заснула. Гете переспівує давньогрецького поета Апкмана, а пізніше самого Гете переспівують російські поети М. Лєрмонтов, Ін.

Анненський.

У доробку німецького письменника всесвітньовідомі твори: роман «Страждання юного Вертера» , поема «Герман іДоротея» , трагедія » Фауст » . «Фауст» твір, над яким автор працював протягом усього життя. В основу Гетевського твору покладена давня німецька легенда про доктора Фауста. Гете зосереджує свою увагу на загальнолюдських проблемах, роздумує про Людину та її призначення на землі.

Подорож Фауста через світи і часові простори — це історія розвитку цивілізації, і людська жага до вдосконалення світу нескінченна, вважає автор.

Одним з визначних творів веймарського періоду творчості Гете є балада Вільшаний король» . Як поет-просвітитель, саме в цьому творі він проголошує культ природи. Природа для нього — втілення ідей Бога на землі.

Досконалим є будь-який її витвір. Нас вражає краса вранішньої квітки, тамуючи подих, ми стоїмо біля розбурханого моря. Ми відчуваємо себе дітьми природи, відчуваємо її гармонію.

Але пізнати природу повністю ми не можемо, а може, й не хочемо, можливо людству заважає наш дорослий раціоналізм.

Дуже часто в літературних творах природа виступає як сила, котра допомагає людині. И.-В. Гете порушує цю традицію.

У баладі «Вільшаний король» природа виступає ворожою до людини. Можливо, через це так відчувається драматизм твору. Коли читаєш «Вільшаного короля», то здається, що трагічна розв’язка є уроком природи не тільки для героїв балади, але й для нас, для усього людства.

У баладі лежать на поверхні два плани — реальний і фантастично-міфологічний. У реальному все просто: батько з малим сином повертається додому через ліс. Дорослий нервує — десь затримались, доводиться їхати вночі. Хлопчик дуже боїться, мабуть, пам’ятає страшні народні оповідання, що лісний король забирає дітей, які опинилися вночі у лісі.

Батько намагається заспокоїти його. На руках у батька син помирає. У фантастичному плані все таємничо і страшно.

Природа олюднюється, з’являється страшний вільшаний король, якому захотілося заволодіти чистою душею дитини. Саме він вступає в розмову з малим хлопчиком, пропонує-залишитися у його володіннях:

«Любе дитя, до мене мерщій! Будемо гратись в оселі моїй, Квіти прекрасні знайду тобі я, У злото матуся одягне моя»

Хлопчик наляканий, він звертається до батька, намагається розповісти про свої відчуття. Батько намагається заспокоїти дитину, але зовсім не вірить хлопчику, бо давно вже не вірить у чудеса. Він дорослий, а значить, на його думку, правий .

Звичайно, батько любить сина, це відчувається, але, на мій погляд, відчувається і нерозуміння між ними. Дитина ближча до природи, тому її душа приваблює всемогутнього володаря лісу. Ми розуміємо і причину жорстокості лісного короля: мабуть, люди дошкуляли йому вдень, а тепер порушили спокій і вночі, без запросин з’явившись у його володіннях. І ось вирок:

Батькові страшно, батько спішить, В руках його хлопчик бідний кричить; Насилу додому доїхав він, В руках його мертвий лежав його син.

Отже, ця балада привертає увагу читачів своєю неоднозначністю. Нам цікаве переосмислення народної легенди Гете, його звернення до фольклору. Ми відчуваємо захоплення автора-всесильністю природи, її справедливістю. Актуальним залишається і питання стосунків між батьками і дітьми.

Якби батько ПОЧУВ сина, можливо, фінал міг бути іншим…