Вічно живий Літературно-драматична композиція, присвячена пам’яті Т. Г. Шевченка

1 ведучий: Кобзарем його ми звемо,

Так від роду і до роду.

Кожен вірш свій і поему

Він присвячував народу.

2 ведучий: Щиро матір і дитину

Він прославив серцем чистим,

Всю осяяв Україну

Поглядом він променистим.

1 вед. : Тарас Шевченко… Такий великий, що бути більшим уже не можна. Як Україна.

Як світ.

2 вед. : Він безсмертний, як саме життя, тому став нашею долею і заповітом, а на сторожі правди, любові і честі стоїть його слово.

Читець: Благословен той день і час,

Коли прослалась килимами

Земля, яку сходив Тарас

Малими босими ногами,

Земля, яку скропив Тарас

Своїми росами-сльозами.

Читець: Спасибі, земле, що ти родиш хліб,

Спасибі, земле, що на Україні

Колись давно з убогої хатини

Тарас великий вирушив у світ.

Читець: І в слово ніжне й гнівне перелив

Снагу свою, і віру, і надію,

Він не зломився і не відступив,

А став борцем своєї України.

1 вед. :Шевченко любив Україну так, як може любити рідну матір найкращий син. Всі його думки й помисли поет звертав до багатостраждальної Вітчизни.

Читець: Свою Україну любіть,

Любіть її… Во врем’я люте

В останню тяжкую минуту

За неї Господа моліть.

Читець: Нема на світі України,

Немає другого Дніпра,

А ви претеся на чужину

Шукати доброго добра.

Читець: Учітесь, читайте,

І чужому научайтесь,

Й свого не цурайтесь.

Бо хто матір забуває,

Того Бог карає,

Того діти цураються,

В хату не пускають.

Читець: І світ ясний, невечірній

Тихо засіяє…

Обніміться ж, брати мої,

Молю вас, благаю!

1 вед. : Тарас Шевченко… Він був сином кріпака, а піднявся у своїй геніальності до найвищих вершин народного духу. Він не мав власної оселі, був безрідним сиротою, а став гордістю й безцінним скарбом духовної культури українського народу й оселився, в його серці як найрідніший і найдорожчий син.

Читець: У кожного Кирилівка своя,

Шевченко свій

У кожного

Їй — Богу!

В Кирилівці не був ніколи я —

Та до Шевченка знаю я дорогу.

Читець: Я віщий «Кобзар» розгортаю,

Повторюю слово те вслух.

О, як воно всіх нас єднає

Й ослаблий виснажує дух.

Так хай же цвіте барвінково

Те слово в висотах століть!

Читайте «Кобзар» віщословий,

Шевченкову думу любіть.

1 вед. : Важка сирітська доля Шевченка була ніби уособленням долі його безталанної України. Він глибоко усвідомив потоптану правду свого народу. Щоб «возвеличити малих отих рабів німих», поет створив свою геніальну книгу «Кобзар».

2 вед. : У ранніх творах Шевченка — яскраві картини народного горя.

Вперше в літературі героєм став сам народ. У баладах і поемах поет змалював незабутні образи жінок-страдниць, підкреслюючи трагізм їх становища.

1 вед. : Незабутнім у житті поета став день 22 квітня 1838 року.

2 вед. : У цей день його друзі, російські й українські культурні діячі вручили Шевченку відпускну, викупивши талановитого кріпака з неволі в пана Енгельгардта. Перед Шевченком відкривався широкий шлях у мистецтво.

1 вед. : у 1843 році 29-річний Шевченко повертається в Україну.

2 вед. : І те, що він там побачив, ще більше вразило його зболене серце.

1 вед. : У кінці 1845 року, перебуваючи на Переяславщині, Шевченко важко захворів. Поета лікував його приятель, лікар Козачковський. Але стан хворого щоденно погіршувався.

Адже від запалення легенів тоді мало хто одужував.

2 вед. : І тоді митець відчув потребу сказати останнє слово рідному народові, закликати його до боротьби за нову, вільну державу. Так з’явився «Заповіт».

1 вед. : Міцний організм Тараса Григоровича переміг важку хворобу. Поет продовжує активну поетичну діяльність.

2 вед. : За участь у Кирило-Мефодіївському братстві Шевченка заарештовують у 1847 році. Попереду десятирічне заслання в пустелі Кос-Арала.

Читець: Лічу в неволі дні і ночі і лік забуваю.

О Господи, як-то тяжко тії дні минають.

І четвертий рак минає тихенько, поволі,

І четверту начинаю книжечку четверту

Мережити…

1 вед. : І знову в поезії Шевченка звучать мотиви боротьби, протесту, а разом із тим народжуються ліричні, ніжні, задушевні вірші, в яких — спогади про рідний край, про Україну.

2 вед. : Знесилений, хворий повернувся поет після довгих років заслання в Петербург. Самотній, невтішний, він знову тужить за Україною. Йому байдуже, як складеться його доля, але майбутнє рідного народу залишається провідною темою його поезій.

.

1 вед. : Не судилося великому кобзареві доживати в Україні. Він помер у Петербурзі 10 березня 1861 року. Йому щойно виповнилося 47 років.

Але фізична смерть змінилась вічним безсмертям, яким удостоюють поета вдячні покоління.

Читець: В дні перемог і в дні поразок,

В щасливі дні і в дні сумні

Іду з дитинства до Тараса,

Несу думки свої сумні.

Іду крізь свята і крізь будні,

Крізь глум юрби і суєту,

Ні, не в минуле, а в майбутнє

До тебе я, Тарасе, йду.

Читець: Коли в душі моїй тривога,

Коли в душі пекельний щем

Іду до нього, до живого,

У всесвіт віршів і поем.

Я не один іду до нього —

Ідуть до нього тисячі,

Неначе грішники до Бога,

Свої печалі несучи.

1 вед. : Це хто сказав, що вже помер Тарас,

Мовляв, сто літ минуло, навіть більше.

Неправда, ні! Він завше серед нас,

По всьому світу линуть його вірші.

1 вед. : Це хто сказав, що одлунав акорд

Його — і вже не воскресити?

Неправда, ні! Шевченко — це народ,

І, як народ, він буде вічно жити!