Вступ

Сьогодення націлює школу на формування ініціативної і самостійної особистості, наділеної творчою уявою, ініціативним мисленням. Справжній педагог сьогодні не той, хто навчає, а той, хто відчуває, як дитина навчається. То ж, я вважаю, що варто змінити акценти у системі освіти: йти не від знань до дитини, а від дитини, від її можливостей до навчального предмета.

Світова література — діалектна єдність усіх національних літератур світу. Саме ця думка — наріжний камінь викладання літератури в школі, яке б забеспечувало цілісне, системне уявлення учнів про розмаїття світового літературного процесу, взаємодії та взаємопроникнення національних літератур у межах світової. При відсутності державних стандартів шкільної літературної освіти вона націлює вчителя на осмислений підхід до своєї діяльності.

Викладач літератури повинен бути надзвичайно чутливим і здатним до перевтілення, бо щоразу він змушений відмовлятися від власного «я» і розчинятися цілком у словесній матерії митця, чиї твори він викладає…

Я працюю вчителем майже 25 років. Досвід спілкування з колегами, долі моїх колишніх вихованців все більше переконують у тому, що зараз, як ніколи раніше, необхідно будувати роботу так, щоб учень знаходив задоволення від навчання, зростав і розвивався з дня на день. То ж в своїй роботі я переслідую мету створити на кожному уроці якомога сприятливіші умови для розкриття творчої особистості учня.

Моє завдання — » не загубити » жодної дитини, дати кожній можливість розкрити краще, закладене природою, сім’єю школою. Для цього вчителю необхідно знати, чим живиться

Дитяча думка, щиро цікавитись кожним учнем як особистістю. Дуже важливо орієнтуватися не на клас взагалі, а бачити в дітях типове і особливе, прагнути не від випадку до випадку, а в постійно діючій системі використовувати індивідуальне навчання.

Учитель має пам’ятати, що до кожної дитини в класі треба виявити чуйність, щирість, не виділяти надмірною увагою обдарованих і не принижувати моралізаторством слабших. Правильно організована робота допоможе кожному ччневі відчути себе здібним, цікавим для учителя і своїх товаришів. Саме це — надійний стимул подальшої навчальної роботи учнів із захопленням, з відчуттям власної гідності.

Працюючи в школі я, як і кожний вчитель, стикаюсь з цілою низкою проблем, які виникають, як тільки звичні дії перед класом як масовою аудиторією за певних причин не-

Обхідно замінити на безпосередній навчальний контакт у системі «вчитель — окремий учень».

Коли дитина багато хворіє і пропускає уроки, вражає обдарованістю або педагогічною занедбаністю, має складний конфліктний характер чи потребує екстернату, коли на шкільну лаву сідають учні, чий вік значно менший чи значно більший від передбаченого програмою — ми опиняємось перед абсолютно специфічною методичною задачею. Для розв’язання її нас не готували в педагогічних інститутах, і вона майже не висвітлена в методичній літературі.

Читання — процес досить інтимний, особистісний, здебільшого — індивідуальний, адже загальновідомо, що по-різному поводяться з книгою і на уроці літератури старші і менші учні, носії стереотипів, різних психотипів, вихованці «читаючих» і «нечитаючих» родин, «технарі», «натуралісти», «гуманітарії». Кожна людина має право на власні літературні уподобання.