Хлестаков — головний герой комедії «Ревізор»

Відомо, що Микола Васильович Гоголь, як би важливі не представлялася йому боротьба із усякого роду хабарниками, казнокрадами й іншими пройдисвітами, головною особою сваєї п’єси вважав саме пройдисвіта й шахрая Хлестакова. Можна тільки ворожити, що це означає: геніальний хід великого художника, бажання подразнити суспільства або який-небудь тонкий натяк. Іван Олександрович Хлестаков, дрібний чиновник з Петербурга, сам по собі був особою досить пересічним. Треба сказати, що для багатообіцяючого ошуканця він занадто дурнуватий і простуватий. Словам, не тягне він на великого шахрая. Більше того, читач з’ясовує, що Хлестаков, властива, і не збирався нікого обманювати.

По сучасному вираженню, Хлестаков цілком законослухняний парубок.

Побачивши вперше у сваїй кімнаті городничего, він страшно лякається й повадиться зовсім ідіотським образом. Лише поступова Хлестаков міркує, що відбувається довкола нього, але, навіть зважившись подиграть збентеженою його появою батькам міста, займав пасивну позицію, якщо не вважати його шалених хвастощів. Гоголь побудував дію комедії таким чином, що представники міської влади й люди імущі як би самі нав’язали Хлестакову цю гру. Вони немов самі жагуче хотіли бачити в цьому пройдисвіті важливу, значну персону.

Природно, цю лінію провадить сам автор. Хлестакову явно не вдається грати «чисто». Він постійно дає привади до викриття.

Але ці його «проколи» лише підігрівають підлесливі почуття бувалих чиновників. Примітно, що Хлестаков усе зробив так, як теперішній ревізор: нагнав страху, зібрав хабара й зник так само раптова, як і з’явився. Відомо, що комедія «Ревізор» сподобалася цареві.

Ще один парадокс! Адже Гоголь жорстоко критикував саме державних чиновників. І виходило, що в державі Російському, не тільки серед влада імущих, але й взагалі, не було ні однієї позитивної особи. Можлива, реакція государя була заснована на його звичці вірити різний критичної інформації.

Зрозуміло, доносом на пороки суспільства комедію Гоголя не назвеш, але государ у цьому випадку сам як би виявився в ролі городничего.

І дійсно, не посміятися разом з Гоголем над тварящимися в державі темними делишками означало б, що государ і сам грішний. Автор, говорячи про сваю комедію у вступних «зауваженнях для панів акторів», відзначав, що безглуздо шукати прототипи тих або інших діючих осіб, «оригінали їх завжди майже перебувають перед очима». Зал для глядачів Гоголь теж напевно мав на увазі. По вибудуваній піраміді здогадів можна цілком припустити, що під містечком, у якому розверталися дії і який теж був в усіх на очах, Гоголь мав на увазі Російську імперію. Гоголеві вдалося попередити всі можливі обвинувачення у сваю адресу з боку чиновницького апарата, привселюдно заявивши, що єдиною позитивною особою в його добутку є сміх.

Отже, Хлестаков — головна діюча особа, сміх — головна позитивна діюча особа. Гоголь таким художнім прийомом хотів донести до кожного із глядачів думка про їхню особисту відповідальність за що відбувається, нагадати про неминучу відплату, що рано або пізно наздожене кожного, хто живе не в злагоді із совістю. Підтверджує це знаменита «німа сцена» у фіналі комедії: приїхав теперішній ревізор.

Але це, на жаль, не робить його головною особою комедії, хоча він і теперішній. І поки моральні підвалини теперішнього ревізора глядачам невідомі, головною особою комедії по праву залишається Хлестаков.