«Я був вбитий під Ржевом» звертання до нащадків

Под Ржевом и ночью и днем не смолкали сраженья, А враг был одет и обут и силен и жесток, Под Ржевом сжималось, сжималось кольцо окруженья, И наши от пуль и от голода падали с ног. М. Ножкін. Безперечно, вірш «Я був вбитий під Ржевом…» належить до правдивих пронизливих поетичних творів про Вітчизняну війну.

Ця поезія посідає особливе місце у творчості поета не тільки тому, що вона сприймається як реквієм за загиблими на війні, як своєрідний заповіт тим, хто залишився жити на звільненій землі, а»ще й тому, що в ній звучить гірка правда про війну.

Бої під Ржевом істориками особливо не висвітлюються, а деякий час про це й зовсім не писали. Мабуть воєначальникам нічим було похвалитися, бо в цих боях полягло більше двох мільйонів наших солдат. Наказ був померти, але не відступити.

Солдатам доводилося терпіти не лише атаки фашистів, але й нестачу їжі та боєприпасів. За бої під Ржевом нікона смерть, вбачали в цьому свій обов’язок — захищати Вітчизну до останнього подиху.

Приводом для написання вірша стала поїздка Олександра Твар-довського на місце воєнних дій під Ржевом, про що він писав: «Враження від цієї поїздки були за всю війну найважчими і гіркими до фізичного болю в серці. Бої йшли нелегкі, боєприпасів було обмаль…» Пережите поетом вилилося у своєрідний монолог загиблого невідомого солдата, що від імені всіх, що там полягли, звертається до кожного з нас, нині живих. Бійці втратили життя «при жорстокім нальоті», «в безіменнім болоті».

Ліричний герой-солдат не вимагає ні нагород, ні почестей, він просто та якось буденно розповідає про власну смерть, він навіть не знає, чи Ржев врешті відвойований у німців. У нього немає навіть могили, куди б мати прийшла «на поминки сина», після вибуху бомби від нього нічого не залишилося — «ні петлички, ні лички», ні самої гімнастерки. Пам’ятника невідомий солдат також не має, але він скрізь: «де щебет пташиний», «де корінь незрячий», де нині мчать по шосе автомобілі, бо він сподівається залишитися в пам’яті людей.

Солдат сумно констатує, що на перекличку в строю їх не будуть викликати, ордени їм уже не носити — це все для живих, а для них одна радість: щоб їх не забули, бо вони віддали життя за Батьківщину.

Своєрідним закликом бути такими ж вірними синами Вітчизни звучать рядки-звернення до воїнів-братів, які мусили живими вистояти в боях під Ржевом, мусили залишитися вірними синами рідної землі.

Прикінцеві рядки вірша звучать піднесено: смерть заради Батьківщини недаремна. Твардовськии використовує, урочисту лексику , щоб емоційно виразити головну думку: спомин про війну і мужніх оборонців землі має зберігатися в народній пам’яті. А жива розмовна мова та фразеологізми дають можливість глибше усвідомити трагізм оповіді, цьому сприяє також використання емоційної лексики.

Речення у творі побудовані у формі стислих коротких запитань, вигуків. Твардовськии використовує анафору — вісім разів поетичні строфи розпочинаються словом «Я»: «Я убитий…», «Я не бачив той спалах…», «Я — де корінь незрячий…», «Я — де з хмаркою пилу…» та інші, цим самим поглиблюючи сприйняття всієї поезії.

Сповненими трагізму рядками Твардовськии у своєму творі наголошує устами одного із загиблих солдат, що життя, віддані за Батьківщину, не зникають — вони переходять у вічність, а нащадки повинні пам’ятати про них і цінувати власне — мирне, повноцінне, повноголосе життя.