З вересня 1945 року
Запитайте будь-кого з наших громадян, що таке «3 вересня». Навряд чи хто-небудь, навіть зі старшого покоління, відповість вам. А запитайте про «9 травня» — то майже всі згадають, що це — «День Перемоги» . А 3 вересня — це також День Перемоги, тільки над Японією. «День Свята Перемоги над Японією», як було сформульовано в наказі Верховного головнокомандуючого І. Сталіна №373 від 03.09.1945.
Ніхто цей наказ не скасовував, але ніхто цей день і не пам’ятає, і не святкує. Чому в СРСР «забули» про це «Свято Перемоги», пояснень може бути багато…Я не пропоную зараз шукати причини таких зигзагів радянської «історичної пам’яті», як не маю наміру брати до виконання наказ Сталіна і святкувати. Але вважаю, що, згадуючи про цей день в історії, ми маємо нагоду поміркувати над уроками тієї війни, яка почалася 1 вересня 1939 року нападом Німеччини на Польщу і закінчилася 2 вересня 1945 року підписанням акту про капітуляцію Японії.
Війни, яку в усьому світі називають Другою світовою війною і яка в нас досі вважається нібито «чужою» війною.
У нас прийнято згадувати і відзначати 22 червня і 9 Травня, говорити про «учасників великої Вітчизняної війни», але ми майже не пам’ятаємо про 1 та 2 вересня. Навіть назви війн нас привчили писати по-різному — одну з великої літери: «Велика Вітчизняна війна», а іншу — з маленької: «друга світова війна». Чи правильно це, чи справедливо?
Адже «Радянсько-німецька війна», яку в нас прийнято називати «Великою Вітчизняною війною», була складовою частиною «Другої світової війни» і протиставляти одну одній безглуздо. «Учасники Великої Вітчизняної війни» є водночас «учасниками Другої світової війни».
З вересня 1945 року