Приклад твору: Мотиви лірики М. Цветаевой

Життя посилає деяким поетам таку долю, що з перших же кроків свідомого буття ставить їх у самі сприятливі умови для розвитку природного дарунка. Такий (яркою й трагічної) була доля Марини Цветаевой, великого й значного поета першої половини нашого століття. Усе в її особистості й поезії (для неї ця нерозривна єдність) різко виходило із загального кола традиційних подань, що панують літературних смаків. У цьому була й сила, і самобутність її поетичного слова. З жагучою переконаністю проголошений нею в ранній юності життєвий принцип бути тільки самої собою, ні в чому не залежати ні від часу, ні від середовища, обернувся надалі нерозв’язними протиріччями трагічної особистої долі. Моя улюблена поетеса М.

Цветаева народилася в Москві 26 вересня 1892 року: Красною кистю Горобина запалилася. Падали листи. Я народилася. Горобина стала символом долі, теж перехідний і гіркої.

Через все життя пронесла Цветаева свою любов до Москви, рідній домівці. Вона увібрала в себе заколотну натуру матері.

Недарма самі проникливі вірші в її прозі про Пугачова, у віршах про Батьківщину. Її поезія ввійшла в культурний побут, зробилася невід’ємною частиною нашого духовного життя. Скільки цветаевских рядків, недавно ще невідомих і, здавалося б, назавжди згаслих, миттєво стали крилатими! Вірші були для Цветаевой майже єдиним засобом самовираження.

Вона перевіряла їм усе: По тобі тужить наша залу, Ти в тіні її видал ледь. По тобі тужать ті слова, Що в тіні тобі я не сказала. Слід зазначити, що переможна слава йшла до Цветаевой подібно шквалу.

Якщо Ахматову порівнювали із Сапфо, то Цветаева була Никой Самофракийской. Уже в 1912 році виходить її збірник віршів «Чарівний ліхтар». Характерне звертання до читача, яким відкривався цей збірник: Милий читач! Сміючись як дитина, Весело зустрінь мій чарівний ліхтар. Щирий сміх твій — так буде він дзвінок І беззвітний, як встарь. В «Чарівному ліхтарі» Цветаевой ми бачимо замальовки сімейного побуту, нариси милих осіб мами, сестри, знайомих, є пейзажі Москви й Таруси: У небі — вечір, у небі — хмаринки, У синьому сутінку бульвар. Наша дівчинка утомилася, Посміхатися перестала.

Тримають маленькі ручки Синя куля. У цій книзі вперше з’явилася в Марини Цветаевой Приклад твору любові. Багато нинішніх збірників Цветаевой відкриваються віршем «Моїм віршам, написаним так рано…» Створене в 1913 році, у пору юності, воно стало програмним і пророчим: Моїм віршам, написаним так рано, Що й не знала я, що я — поет, Що сорвались, як бризи з фонтана, Як іскри з ракет, Що ворвались, як маленькі чорти, У святилище, де сон і фіміам, Моїм віршам, як дорогоцінним винам, Настане своя черга. Трагедія Цветаевой почалася з перших же її кроків у літературі.

Те була трагедія самітності й непризнанно. Прекрасними були цветаевские вірша «Остання зустріч», «Грудень і січень», «Епілог», «Підсумок дня». В 1913-1915 р. Цветаева створює свої «Юнацькі вірші», які ніколи не видавалися.

Зараз більшість добутків надрукована, але вірші рассипа — 706 Ни по різних збірниках. Необхідно сказати, що «Юнацькі вірші» повні життєлюбства й міцне моральне здоров’я. У них багато сонця, повітря, моря і юного щастя. Що стосується революції 1917 року, те її розуміння було складним, суперечливим.

Кров, що проливається в громадянській війні, відштовхувала Цветаеву від революції: Білий був — червоним став: Кров почервонила. Червоним був — білий став: Смерть перемогла. Це був плач, лемент душі поетеси. В 1922 р. вийшла її перша книга «Версти», що складає з віршів, написаних в 1916 р.

В «Верстах» оспівана любов до міста на Неві, у них багато простору, доріг, вітру, що швидко біжать хмар і сонця, місячних ночей. В «Верстах» є цілий цикл віршів, присвячених Блоку. Він для Цветаевой — «лицар без докору»: У тому ж році Марина переїжджає в Берлін, де вона за два з половиною місяця написала біля тридцяти віршів. У листопаді 1925 року Цветаева вже в Парижу, де прожила 14 років. У Франції вона пише свою «Поему Сходів» — одне із самих гострих, антибуржуазних добутків.

Можна із упевненістю сказати, що «Поема Сходів» — вершина епічної творчості поетеси в паризький період. В 1939 році Цветаева вертається в Росію, тому що вона добре знала, що знайде тільки тут щирих шанувальників її величезного таланта. Але на батьківщині її очікували вбогість і недрукування, арештовані її дочка й чоловік, яких вона ніжно любила.

Одним з останніх добутків Цветаевой був вірш «Не вмреш, народ», що гідно завершило її творчий шлях. Воно звучить як проклін фашизму, прославляє безсмертя народів, борю — щихся за свою незалежність.

Поезія Цветаевой відкрито ввійшла в наші дні. Нарешті-Те й назавжди знайшла вона читача — величезного, як океан: народного читача, якого при житті їй так не вистачало.

У загальній історії вітчизняної поезії Марина Цветаева завжди буде займати особливе, гідне місце. Справжнє новаторство її поетичного мовлення було природним втіленням у слові бентежного, вічно шукаючої істини, неспокійного духу.