Родина Сюськів — одна з фундаторів розвитку освіти нашого краю

4.Сюсько Іван Іванович Сюсько Іван Іванович народився 18 березня 1926 року в с. Голятин Міжгірського району Закарпатської області в незаможній селянській сім’ї. З 1933 по 1940 рік навчався у народній восьмирічній школі у рідному селі. У підлітковому віці працював у домашньому господарстві. З 1947 по 1950 рік проходив строкову військову службу на Хмельниччині.

Після демобілізації працював на різних роботах в місцевому колгоспі. У 1951 році обраний на посаду голови Голятинського споживчого товариства, яке обслуговувало села: Голятин, Новоселиця, Лісковець та Рекіти. Працював на цій посаді до 1957 року. У 1957 році обраний на посаду голови Голятинської сільської ради де працював 29 років.

У 1986 році звільнений із цієї посади у зв’язку із досягненням пенсійного віку. У 1953 році одружився із Щур Ганною Василівною, уродженкою села Келечин. Більше половини років прожитих із нею, доводилось йому її лікувати та водночас із роботою на службі вести домашнє підсобне господарство. Працюючи на виборних посадах, він намагався задовольнити потреби своїх виборців.

Як голова споживчого товариства домігся побудови нових торгових точок, у кожному із сіл, які охоплювало це товариство. За час перебування на посаді голови Голятинської сільської ради Іван Іванович постійно дбав про соціально — економічний розвиток села, створення умов для задоволення освітніх, культурних та духовних запитів односельчан. За його ініціативою та проявлених ним організаторських здібностей у селі споруджено двоповерховий торговий комплекс, адміністративний будинок, будинок культури, гуртожиток на 80 учнівських місць для проживання дітей під час навчання із віддалених сіл і присілків.

Як голову сільської ради його турбували справи місцевого колгоспу, стан сільських доріг. Активне і цілеспрямоване його втручання у діяльність колгоспу дало можливість спорудити в селі цегельний завод, мати свою пилораму та організувати різні види підсобного господарства, що дало можливість розширити сферу зайнятості населення за місцем проживання. Одним із найважливіших питань, що довгий час не вдавалось вирішити було питання будівництва нового приміщення середньої школи.

Про цю проблему села добре знало районне і обласне керівництво, але не вживало рішучих заходів для її розв’язання. Для виходу з цієї складної ситуації Іван Іванович при підтримці депутатів сільської ради та партбюро організували односельчан на збір підписів під зверненням до Верховної Ради УРСР про бездіяльність районної та обласної влади, щодо вирішення цього питання. Нарешті кошти були виділені з державного бюджету, та з виготовленням технічної документації зволікали.

Тому, у 1984 році Іван Іванович відрядив у м. Київ свою дружину, вчительку місцевої школи Гавей Є. Ф. з листом — зверненням до відповідних служб Ради Міністрів. Використавши зв’язки рідного брата Гавея Андрія Федоровича, який в той час обіймав одну з провідних посад у Київському інституті містобудування, таким чином це питання було зрушене з місця. Згодом розпочалось проектування новобудови. Введена в експлуатацію нова школа на початку 90-хр. р. минулого століття, коли вже Івана Івановича не стало і він не зміг розділити радості односельчан з цього приводу. Однак голятинці довго пам’ятатимуть, що своїми виваженими кроками саме він заклав наріжний камінь у підмурівок нової школи, яка стала гордістю й окрасою села Голятин.

У роботі з людьми Іван Іванович Сюсько завжди відзначався чуйністю, доброзичливістю, доступністю та справедливістю. Не маючи високих освітніх шкіл, він завжди міг дати правильне, виважене рішення будь-якої справи, що входила в його компетенцію, дати розумні і правдиві поради при появі сімейних чи будь — яких інших суперечок між людьми. Водночас за свою прямолінійність, відвертість та принциповість не завжди знаходив прихильність з — поміж чиновників, котрим його радикальні дії були не довподоби. Та цим він не переймався, бо вищим критерієм оцінки, своєї роботи він вважав не думку того чи іншого чиновника, а вирішену конкретну справу, що добре послуговує громаді та окремій людині. У шлюбі із Гавей Євою Федорівною він привів у життя дочку Марину.

Та виховувати її йому довго не довелось. Коли дівчині йшов одинадцятий рік, батька не стало. Проживаючи далі з матір’ю, вона здобула середню, а потім вищу освіту. Зараз проживає у м. Ужгороді і займається підприємницькою діяльністю Помер Сюсько Іван Іванович після важкої і тривалої хвороби 16 серпня 1990 року. Похований у с. Голятин на цвинтарі «Кичера», неподалік від рідної матері і першої дружини.

Висновок Життя і діяльність голятинських патріотів — Сюськів формувалися у різні часи. Вони здобували освіту ще в часи, коли наш край перебував у складі Чехословаччини, Угорщини. Зі слів Миколи Сюська належних умов для навчання не було.

Люди жили в бідноті. Верховинці постійно злидарювали не лише від безземелля та неврожаю, а й від того, що не було постійної роботи, і вони вимушені були шукати її по всій Європі. Хто хотів вижити мусив добре трудитися ще й з малих літ.

Тому, приходилось цій сім’ї, як і іншим, важко працювати, терпіти холод, голод, хвороби і нестатки. Про ті часи наш односельчанин Пойда співав сумну пісню: Будь проклята, Верховино Де я народився. Бо немає ні години, Щоб я не журився. Тому уже в післявоєнні роки, коли наш край возз’єднався з Україною, відкрилась дорога для молоді — здобути освіту, спеціальність і мати роботу, і приносити користь людям.

Що і робили брати Сюськи на ниві освіти, працювали і їх дружини: Олена Андріївна, Марія Михайлівна, Раїса Василівна, Єва Федорівна. Діти: Сюсько Іван Миколайович, Сюсько Констянтин Михайлович, Сюсько Мар’яна Василівна, Сюсько Ярослава Михайлівна, продовжили сімейні традиції батьків — педагогів. Голятин подарував багато неординарних, талановитих, відомих постатей. Завдяки роботі наших краєзнавців, ми вивчаємо не тільки долю однієї родини, а справжню книгу життя, історію цілої нації. Бо ж кожна сім’я — це частина суспільства, яка відображає всі процеси, які в ньому відбуваються.

Боже, благослови нас на краще, заможне життя у європейській країні!!! Слава таким родинам!!! Слава Україні!!! Література 1. Капішовський В. П. Мрії і дійсність. 2. Сюсько М. І. Серпантини.-2008 р. 3. Сюсько М. І. Страсний четвер. /Спогад з дитинства //Срібна Земля.

Фест. -2009. 16-22 квітня. 4. Сюсько М. І. Легенди про поселення русинів у Карпатах. / Спогади В. Гренджі-Донського //Карпатська Україна. -2006.23 вересня. 5. Сюсько М. І. Вчитель, яких не вистачає. //Трембіта.- 2004.

13 липня. 6. Міжгірці Ужгорода заснували земляцтво. //Срібна Земля. Фест.-2009. 15-21 жовтня 7. Алмаші Мирослав. Життєві серпантини Миколи Сюська. //Срібна Земля.

Фест.- 2011. 1-7 грудня 8. Зубанич Василь. Професор з Міжгірщини. //Закарпатська правда. -2006. 1-7 липня.

9. Галас Ярослав. Професор Михайло Сюсько: «Я пишаюся тим, що був причетний до розвитку кафедри української мови…». — РІО.-2007.02 червня. 10. Тереля І. М. Голятин — козацьке село / З вершин і низин //Вісник конкурсу ім.. Мирона Утриска. -2013р. том 1. Конкурс XVII.

11. Тереля І. М. Голятин має своїх першопрохідців в галузі освіти та науки. //Верховина.-2012. 24 травня. 12.

Тереля І. М. Творчі струни його душі й сьогодні дзвінко бринять… //Верховина. -2011р. 03 грудня.