Значення символічних образів в одному з добутків російської літератури xix століття

Твір по літературі: Значення символічних образів в одному з добутків російської літератури xix століття

У своїх ранніх творах Олександр Іванович Куприн як, мабуть, і більшість талановитих письменників, дуже романтичен. Я думаю, що молодість не буває без любові й романтики

М’яким ліризмом і задушевністю пронизана його повість «Олеся», написана в 1898 році. Це наївна, чарівна казка про любов молодого чиновника, що починає письменника до прекрасної простолюдинки, дівчині з Полісся, що виросла вдалині

Від пагубної міської «цивілізації», удалині від людей, у старій хатинці «у привілля старого бору так само струнко й також могуче, як ростуть молоді ялинки».

Куприн будує оповідання, грунтуючись на безлічі символічних образів, які несуть у собі ідейний зміст добутку

Доля закинула героя повести в службових справах на цілих шість місяців у глухе сільце Волинської губернії, де він нестерпно нудьгував, не знайшовши собі коло спілкування. І цю непереборну, роз’їдаючу тугу самітності символізує опис

Природи на початку оповідання: «Вітер за стінами будинку бісився, як старий, змерзлий, голий диявол. У його ревінні чулися стогони, вереск і дикий сміх. Недалекий ліс нарікав і гудів з безперервною, затаєною, глухою погрозою».

Полювання було єдиною розвагою молодого пана. Один раз, заблудившись під час полювання, він приходить до лісової хатинки, у якій живуть Олеся зі своєю бабусею, відомої місцевим жителям як відьма, чаклунка, що наводить «псую» на людей, і за це вигнана із села

Хата, побудована на палях через повіддя, що затопляє навесні ліс, представляється йому «хатинкою на курьих ніжках», а стара жінка має всі риси » баби-яги, як неї зображує народний епос», хоча герой і не вірить вколдовство.

Знайомство з Олесей, а потім прихильність до неї, що переросла в любов, перегукується з описом природи, що пробуджується від зимового сну. «Весна наступила цього року рання, дружна й — як завжди на Полісся — несподівана… Скрізь відчувалася радісна, кваплива тривога життя».

«Радісна… тривога життя», що відбулася в природі, символізує несподівану зустріч героя повести з Олесей і його любов кней.

Так само глибоко символічно й пророкування долі по картах. «Падає Вам більша любов з боку якоїсь трефової дами… Не смійтеся, не треба сміятися, — серйозно, майже строго, помітила Олеся. — Я Вам всі тільки правду говорю… Ох! Недобре виходить цій трефовій дамі, гірше смерті. Ганьба вона через вас великий прийме, такий, що у все життя забути не можна, сум довга їй виходить».

Якщо під «трефовою дамою» розуміти Олесю, то надалі пророкуванні можна доглянути розвиток їхніх відносин і розв’язку. «Я ще не думав про любов, але я вже переживав тривожної, попередньої любові період, повний неясних, томливих, смутних відчуттів».

«Тривога життя», «тривожні відчуття», — слово «тривога» є присутнім у повісті не випадково. Навряд чи могла б легко й безтурботно розвиватися їхня любов. Героя терзали сумніву. З одного боку — пристрасть, що розпалюється, до цієї розумної, самобутньої, по-детски наївної дівчини, а з іншого боку — неможливість навіть уявити собі «яка буде Олеся, одягнена в модне плаття, що розмовляє у вітальні із дружинами… товаришів по службі, викинута із цієї чарівної рамки старого лісу», у випадку одруженню на ній

Недарма автор описує случившуюся з молодим закоханим лихоманку й хворобливі ведення: «цілі гірлянди з людських фізіономій…, що роблять страшні гримаси, що скалить зуби й обертаючі величезні білки». Вигнані із села, бабуся й Олеся були прокляті людьми. І, коли, бажаючи зробити приємне своєму улюбленому, Олеся пішла в церкву, юрба парафіян сприйняла це як зухвалий виклик, за який треба відплатити ганьбою. Згадаєте пророкування: «Ганьба вона

Через вас великий прийме…». Опис сцени розправи над Олесей співзвучно опису кошмарних бачень під час лихоманки

«…Потім почулися грубі глузування…, що супроводжуються реготом, потім окремі вигуки злилися в загальний пронизливий жіночий гамір… Вслід їй разом з лайкою, реготом і тюканням полетіли камені…»

Град, що обрушився на село й загубило посіви, — це як би справджена погроза, що у гніві кинула Олеся своїм кривдникам. Побоюючись мести з боку людей за, нібито, наслану «відьмами» напасти, Олеся з бабусею покинули обжиті місця

Дівчина пішла, не попрощавшись зі своїм коханим. Коли він прийшов до лісової хатинки, там уже нікого не було. Його увагу залучив яскравий червоний предмет, що висить на розі віконної рами. Нитка дешевого червоного намиста, відомих у Полісся

За назвою «коралів», залишилося як нагадування про Олеся, про її ніжну й великодушну любов. Червоний колір намиста, за задумом автора — це символ спаленілого яскравого почуття між двома молодими людьми, яким через невежественности й

Дикості, що існують у той час вдач, не призначено було випробувати радості зрілої любові

Таким чином, активно використовуючи у своїй повісті символічні образи, Олександр Іванович Куприн зміг найбільше повно представити мир людських почуттів, всю гаму любовних переживань. Імовірно, тому повість «Олеся» і сьогодні, через

Більше ста років, близька й зрозуміла нам