CТВОРЕННЯ КОМФОРТНИХ УМОВ ДЛЯ СОЦІАЛІЗАЦІЇ НЕСТАНДАРТНОЇ ДИТИНИ

«НЕ ЗАВАЖАЮ БУТИ ІНШИМ…»

Соціалізація особистості являє собою процес її навчання, виховання і засвоєння нею соціальних норм, цінностей, зразків поведінки.

У процесі соціалізації відбувається постійне усвідомлення, закріплення і творче засвоєння норм і правил поведінки, прийнятих у певному суспільстві. Соціалізація починається з перших років життя дитини.

Найважливішим фактором соціалізації особистості є перебування в групі і самореалізація через групу. Група — це та соціальна ніша, що забезпечує певний рівень комфорту. Але цей рівень забезпечується лише за наявності необхідних умов безконфліктного включення людини в групу.

Для молодшого школяра такою соціальною групою виступає школа.

Основним механізмом соціалізації особистості є психофізіологічна та соціально-психологічна адаптація. Сама ж соціалізація як процес є єдністю адаптації та активності.

Соціалізація відбувається за різних умов. Важливо пам’ятати, що почуття сорому і провини є негативним механізмом соціалізації, що забороняють і придушують деякі моделі поведінки. Залежно від адаптації відбувається і соціалізація особистості.

Соціалізація дитини є первинною соціалізацією. Головне в ній — адаптація дитини до життя в сучасному суспільстві. Агентами соціалізації дитини виступають родина, школа і однолітки.

Щоб не говорили, а саме через школу відбувається соціалізація дитини, адже саме школа є тією організацією, яка здатна забезпечити дитині всі сфери соціалізації. В житті молодшого школяра найважливішим агентом соціалізації стає не стільки школа, скільки особистість вчителя, від нього залежить все…

Соціалізація особистості має свої критичні періоди. Вступ до школи — один з таких періодів. Тому створення відповідних умов соціалізації особистості молодшого школяра, — справа надзвичайна, від якої залежить все подальше життя. На жаль, досить часто включення малюка в групу відбувається конфліктно.

Його особистісні очікування не збігаються з вимогами групи до його особистих можливостей.

До школи приходить все більше нестандартних дітей, незручних для навчання і виховання, що змушує вчителя постійно дбати про комфортні умови для соціалізації кожної дитини. Від народження дитина відкрита іншим, здатна вірити. Саме ця риса пов’язує і узгоджує дитину з оточуючим світом, робить дитину людиною свого місця й свого часу. Перехід до самосвідомості — це надзвичайно нелегка справа.

Поки що ми кожного дня спостерігаємо, як дитина протистоїть нашому впливові. Ми закликаємо до свідомості, а дарма, бо ще зарано. Вчителю слід відрізняти спротив від несприйняття.

Дитина може не розуміти вашого звернення до неї; в неї може не вистачити уваги, щоб дослухати вас; в неї може бути дуже гарний настрій, щоб зрозуміти вас за виразом очей; занадто збудженою, щоб зреагувати. Вхід до навіювання відкритий, та ви просто не можете в нього потрапити. Супротив — інша справа.

Вхід зачинений зсередини, вас туди нізащо не впустять. До того ж дитина ще й захищається від наших навіювань. Кожна дитина проходить через кілька періодів впертості. В цей час, не розуміючи того, що відбувається, дорослі намагаються переламати ситуацію, тим самим ризикуючи зламати особистість.

На долю вчителя початкових класів приходиться друге загострення . Дитина вчиться стверджувати власну волю, усвідомлювати власне «Я», кидає виклик долі, світу, самій собі. Щоб стати людиною, треба навчитися діяти на власний розсуд, опиратися впливові ззовні. У шкільному житті цей період ще важчий, бо наростають вимоги. Рецидиви впертості будуть відбуватися кожного разу, коли ми будемо зазіхати на маленькі, але такі дорогоцінні права дитини, коли самооцінка буде ставитися під загрозу, коли буде придушуватися її активність і прагнення самостійності, коли дитині буде сумно.

Уважно вивчайте дитину, довіряйте їй. В кожній дитині працює велика сила духу, живе почуття істини. Я постійно вчуся разом з дітьми перетворювати те, що «треба», у те, що «хочу».

Бажаючи створити комфортні умови для кожної дитини, а для нестандартних дітей питання комфортності стоїть особливо, постійно дотримуюсь настанов:

1. Не втлумачувати негативне. Навіть якщо дитина не відреагує, негативний вплив зробить своє діло. Страх, жах, ненависть прокинуться в інший час, в іншому місці

4. Бути впевненим в собі. Без цього не прожити й дня, не виховати жодної людини.

7. Поважати таємницю. Дитині слід дати право оберігати суверенітет власної особистості.

10. За один раз — одне покарання, навіть якщо скоєно багато чого.

— Дитина не повинна боятися покарання.

— хвалити за те, що досягнуте працею інших;

— хвалити, щоб сподобатись.

У кожної дитини своя міра похвали. Особливо слід хвалити тих дітей, які відчувають себе майже останніми в цьому кращому із світів. Якщо людину, особливо маленьку, не підтримати в цьому стані, вона може дійти до відчаю.

Нестандартних дітей вкрай важливо хвалити не за те, що досягнуте, а за те, що є, і навіть за те, чого немає. Якщо ми хочемо, щоб дитина робила те, що треба, і була такою, як треба, необхідно завжди починати з похвали. Навіть якщо нічого не виходить, спочатку щедро хваліть за найменші спроби досягнути бажаного.

Головний виховний момент — похвалити з самого ранку і якомога раніше! Це буде аванс на весь довгий і важкий навчальний день. Якщо ви хочете підвищити свої вимоги до дитини, неодмінно починайте хвалити, визнавати досягнення.

Дитині потрібний перш за все люблячий розуміючий дорослий, його душа у чистому вигляді, постійне з ним співбуття, спілкування, співпраця. Створюючи атмосферу психологічного комфорту, сприятливого середовища для навчання і виховання, що підвищує самооцінку, виховує повагу до інших і толерантність, самодисципліну, вчитель повинен перш за все любити, розуміти, поважати, знати дитину і вірити в неї.