«Фортеця, що не захищає» або Якщо батьки розлучились

«Фортеця, що не захищає» Якщо батьки розлучились…

Загальновідомо: сім’я для дитини — фортеця, яка забезпечує захищеність, створює психологічний комфорт, збагачує першим життєвим досвідом. Тут здійснюється базова соціалізація, залучення малюка до загальнолюдських цінностей. Завдяки батькам малеча вчиться розуміти, що її люблять, і сама виявляє любов до них.

Почуття любові — невід’ємна умова здорового душевного розетку й рівноваги. «Особистість починається з любові» — стверджує у своїй книзі «Генез существования личности» С. Максименко. Кожна доросла людина часто подумки повертається у своє дитинство, згадує своїх батьків, щоб відновити сили на життєвому шляху, зануритися в теплі, лагідні води батьківської любові й відчути умиротворення та душевний комфорт. Сучасна сім’я нині переживає непрості часи: погіршення матеріального становища, невпевненість у завтрашньому дні, а звідси й зниження народжуваності, ускладнення взаємин. На жаль, сьогодні подружнє життя багатьох родин закінчується крахом — розлученням, у результаті чого зростає «армія» дітей, які вже в дошкільному віці пережили кризу втрати. І тоді рідний дім перестає бути для дитини фортецею, . яка мала б давати відчуття захищеності, надійності.

У стародавніх греків є термін — теменос, який означав священне місце, що оберігається, тобто місце, в межах якого можна відчувати та переживати присутність божественного. Для дитини теменосом є місце, де вона живе з батьками і відчуває захищеність, комфорт і спокій, тобто родина. З прикрістю констатуємо: дітям часто доводиться бути свідками сварок батьків, образ, погроз, з’ясування відносин. І хвилі тривоги, напруження, самотності все частіше обрушуються на маленьку дитину. Минає час, і малюк, звикши до домашньої колотнечі, робить свої висновки: такі стосунки між людьми нормальні, так можна робити.

Дорослі, зайняті лише собою, забувають про власну відповідальність за своє дитя, за якість його життя. Так дитина приходить до ще одного сумного висновку: власні проблеми для батьків важливіші за стосунки з нею. Для малюка це страшний удар.

Так руйнується ілюзія, що саме він є об’єктом уваги та любові найближчих людей. Малюк весь час спостерігає, «всмоктує», переживає те, що відбувається в родині, і, головне, — дуже боїться, що одного разу здійсняться погрози одного з батьків: «Усе — розлучаємося! І дитину ти більш ніколи не побачиш!» Це дуже страшно ніколи вже не побачити того, кого любиш, навіть для дорослого, а що вже казати про дитину! Дошкільня щойно навчилося «на рівних» спілкуватися з татом і мамою, дуже любить їх обох і навіть уявити собі не може, як житиме без одного з них. У психоаналізі є термін триангулювання, це означає, що дитина в ранньому віці вчиться спілкуватися одночасно з двома персонами, тобто це не просто ставлення до матері і до батька, це ставлення до обох батьків одразу. Таке співвідношення створює, як зазначає Д. Відра, «нову рівновагу, внутрішню психічну структуру, яка в майбутньому відіграватиме велику роль у побудові одночасних стосунків з різними людьми».

Перший крок до розлучення Дошкільня може ще й не розуміє повною мірою, що таке розлучення, але вже від самого цього слова віє дискомфортом, напруженням. Виникає передчуття біди, великої загрози. Дуже гірко вже на початку свого життя відчувати подих розлуки і свою безпорадність, безсилля вплинути на події, змінити ситуацію. Спробуймо з’ясувати, чим відрізняється розлучення від інших видів розставання.

Насамперед незворотністю, неминучістю, що й робить це переживання схожим з переживанням смерті близької людини — «ніколи не побачити» або «піти назавжди». Отже, і результати, як бачимо, дуже серйозні. Статистика тим часом показує, що сьогодні для багатьох сімей народження дитини — це перший крок до розлучення. Звучить парадоксально, але це факт! Сучасні психолого-педагогічні лонгітюдні дослідження шукають відповіді на таке запитання — чим можна пояснити зниження задоволеності шлюбом після народження первістка?

Наш багаторічний досвід роботи з молодими батьками свідчить: деякі молоді люди переконані в тому, що народження першої або ще однієї дитини «зцементує» сім’ю, зміцнить хиткі стосунки між подружжям. Тобто виходить так, що дорослі люди перекладають відповідальність за свої взаємини на дитину, не розуміючи, що немовля аж ніяк не може грати роль «цементу». Як стверджує Д. Відра, «дитина — це випробовування, яке перевіряє на міцність не тільки любов подружжя одне до одного, їхні с тосунки, а насамперед і їхню психічну витривалість». От і виходить, що багато подружніх пар переоцінюють свою готовність відмовитися від певних зручностей, звичок і гостро, боляче відчувають дискомфорт від того, що потрапили в залежність від новонародженого.

Особливо важко це позначається на молодих людях, психологічно не готових до ролі батьків. Мовляв, самі тільки-но звільнилися від опіки власних батьків, нарешті почали насолоджуватися свободою, аж тут одразу «вскочили» у нову залежність на ім’я ДИТИНА! Отак іноді може починатися життя дитини, в якому роздратованість, звинувачення заступають місце батьківської любові до первістка, турботи про нього. За таких батьків у дитини формується базальна недовіра до свого оточення, до світу в цілому. Виникають закономірні питання: яку сім’ю створить така дитина, коли сама стане дорослою; як розумітиме слова «любов», «турбота»; яким буде в неї почуття відповідальності перед власними дітьми; які моделі поведінки візьме в своє доросле життя?

Адже відомо, що дитина для свого повноцінного, гармонійного розвитку має бачити перед собою приклад добрих взаємин між батьками, «любов між батьками і любов матері до дитини» . Пам’ятаймо: батьківський стиль життя є взірцем для наслідування: як твоя мати поводилася щодо тебе, так поводитимешся і ти щодо своєї власної дитини. А ще треба знати, що спогади дитинства не зникають безслідно. Тривожні, хворобливі переживання дитинства можуть призводити до утворення неврозів.

Психологи стверджують, що для дітей, які пережили розлучення батьків у дошкільному віці, характерні такі прояви, як залежність, низький рівень самоповаги, нав’язливі страхи, глобальне нехтування собою і соціальними відносинами. Помічено також, що поведінка дітей розлученого подружжя значно відрізняються від поведінки їхніх однолітків, які виросли з обома батьками. Так, перші рано дорослішають, прагнуть якомога швидше піти з батьківського дому, частіше впадають у депресію, вдаються до куріння, наркоманії, пияцтва.

Стосунки з батьками в них, як правило, холодні, далекі. Перед лицем біди.

Умовно виділяють такі реакції дітей на розлучення батьків: переможці; ті, що вціліли; ті, що програли.

1. Переможці — діти, які від розлучення батьків отримали певні переваги, користь: «недільний тато» приділяє доньці чи синові посилену увагу, тож дитина шантажує маму, погрожуючи: «Піду жити до батька!» . Розвиваються негативні риси характеру.

2. Ті, що вціліли, — діти, які змогли справитися зі своїми переживаннями. Вони виявляють увагу, ніжність, розуміння до близьких і до Інших людей. Саме вони виносять з досвіду, який їх травмував, розуміння важливості близьких емоційних взаємин з рідними людьми.

3. Ті, що програли, — ці діти страждають найбільше. Стосунки з матір’ю, якщо дитина залишається з нею, різко погіршуються. Це особливо ускладнюється в тому разі, якщо син чи донька схожі на «зрадника»-чоловіка і мати інколи бачить у власній дитині винуватця розлучення.

Детальніше спинимося на тих, що програли. Працюючи з ними, ми дійшли висновку, що психологічна допомога потрібна не лише цим дітям, а й їхнім матерям. Переживаючи розлучення, жінка може впасти в депресію, навіть довшу й тяжчу, ніж після смерті чоловіка. Криза втрати близької людини переживається як часткова втрата самої себе, втрата частини власної особистості. Незалежно від результату подібні події істотно підривають базальне почуття довіри, безпеки людини і можуть призводити до розвитку стресів, невротичних розладів.

Такий стан матері передається й малюкові, що становить загрозу для його фізичного й психологічного здоров’я. Сироти розлучень Особливо важливий і небезпечний як для дитини, так і для матері перший період після розлучення, оскільки саме в цей час дитина потребує підвищеної уваги з боку матері. Малюкові, підкреслюють Д. Відра, Г. Фігдор, саме в цей час потрібна мати, сповнена любові, сильна, надійна в очах дитини, здатна захистити її в будь-який момент від усіх негараздів. Саме це є неодмінною умовою психічного здоров’я, душевного розвитку й рівноваги маленької дитини. І от у момент, коли син чи донька прагне відчути безмежну силу материнської любові, жінка сама перебуває в напруженому психічному стані й дуже потребує допомоги, підтримки. Занурившись у своє горе, вона подекуди віддаляється від дитини, впадає у відчай, вважаючи себе жертвою.

Водночас власна невмотивована агресія проти дитини викликає в неї почуття провини, що породжує внутрішні суперечності. Дитина не розуміє, чому Мама так різко змінилася, починає думати, що та вже її не любить — мама, як і раніше, поруч, але в неї зникли ті якості, до яких звикла дитина і за які так любила свою веселу, добру мамусю. Отже, в дитини починають з’являтися думки, що вона втратила не тільки батька, а й маму.

Таких дітей можна назвати сиротами розлучень. Сьогодні материнство та стосунки з матір’ю є об’єктом досліджень багатьох фахівців: психологів, лікарів, педагогів, філософів. Д. Відра підкреслює: мати і дитина в цей складний період очікують одне від одного те, що дати не можуть.

От і виходить, що ніколи ще мати не була так неспроможна пройнятися своїм малюком і ніколи ще дитина не потребувала від неї таких терпіння й уваги. Мати поряд з дитиною в цій ситуації, як сонечко, що не зігріває! Малюк усе більше відчуває напруження поряд з нею, не розуміючи її вчинків, поведінки, чому, наприклад, вона «ні за що» накричала, розсердилася, і сприймає її агресію та розлучення батьків як покарання за власну поведінку. Вона запитує в себе: «Де моя добра матуся і чому тепер завжди поряд «зла» мама?» Більшість дітей починають боятися втратити після батька і матір.

У такій ситуації дитина вже не може розраховувати на допомогу з боку близької людини, вона стає все більш самотнього, неврівноваженою і часто регресує, не реалізуючи своїх здібностей. Її психічний вік може змінюватися кілька разів на день. Це дуже складний період для обох, але мати має усвідомлювати, що від її поведінки залежить психічне здоров’я сина чи доньки. Вона повинна навчитися розуміти стан дитини, контролювати власні емоції, разом з чоловіком взяти на себе відповідальність перед дитиною за життєву кризу, що склалася, а також обов’язково звернутися до психолога по допомогу. Чому сьогодні так багато розлучень?

На нашу думку, однією з причин є те, що молоді батьки самі в дитинстві пережили крах батьківської сім’ї. І ця психічна травма безперечно впливає на подальше життя людини. Психічна травма — це життєва емоційно важлива подія, пов’язана з негативними переживаннями, що стосується значущих аспектів існування людини і завдає глибоких психологічних переживань. На очах дітей «вмирала» любов їхніх батьків, і вони навчилися жити без любові, без того, кого дуже любиш, навчилися виживати, але не жити! Такі діти йшли по життю, як по канату, з постійним відчуттям відсутності «сітки безпеки». Іноді біль втрати заважає людині відкритися новій любові: вона не вміє йти на компроміс, не навчилася розв’язувати конфлікти, як зріла особистість, і найстрашніше — вона не навчилася любити, давати любов іншим і тепер не може навчити свою дитину любити цей світ.

Як бачимо, «любити, даючи, не може людина незріла, залежна, невільна, спрощена: адже «давати» може лише духовно багата особистість зі складним внутрішнім світом» . Через свій колишній, ще дитячий досвід молоді батьки переконані, що стосунки чоловіка та жінки здебільшого приречені на крах. І це не нормально. Батьки мають брати на себе відповідальність перед дитиною за те, що не змогли створити міцну сім’ю, яка стала б для сина чи доньки теменосом. А це означає, що тільки вони винні в стражданнях дитини, в тому, що кинули її в страшну круговерть душевної кризи! Замислимося: в Україні 130 тисяч дітей — «діти вулиці», і це лише за офіційними даними! І в тому, що дітям на вулиці краще, ніж поруч з батьками, провина дорослих.

Адже діти йдуть від батьків у пошуках кращого життя, якого дорослі не спромоглися їм створити. Усвідомлюючи свою величезну відповідальність за долю сина чи дочки, батьки мають докласти максимум зусиль щоб зберегти сім’ю. Але, якщо відновити сім’ю неможливо, слід зробити все, щоб від її руйнування дитина постраждала якнайменше.

У цьому допоможуть поради, подані нижче.

ПАМ’ЯТКА ДЛЯ БАТЬКІВ

1. Частіше ставте собі запитання: чи добре моїй дитині зі мною?

2. Психологічний момент розлучення — момент повідомлення дитині про нього. Треба своєчасно, Правдиво інформувати сина чи доньку про те, що батьки вже не житимуть разом. Подумайте, як би ви самі почувалися, коли б людина, яку ви любите, пропала, і ви не знали б де вона. Приховувати факт розлучення набагато небезпечніше, ніж сказати правду. Наприклад, мама сказала, що тато поїхав у відрядження, і син чекає, фантазує, як вони зустрінуться, але з часом розуміє, що відбувається щось не те — батько не повертається.

Отже, йому сказали неправду…

3. Частіше розмовляйте з дитиною і в доступній формі, враховуючи вікові, індивідуальні особливості, поясніть причини розлучення та запевніть, що тато й мама люблять її, як і раніше. Адже любов батьків до дитини не залежить ні від яких обставин. 4. Якщо ви любите дитину, попри події, що сталися у вашому житті, поясніть їй, що в батьків можуть бути якісь негативні риси характеру, але вони завжди люблять свою дитину і завжди захищатимуть її.

5. Реакція дитини на повідомлення про розлучення батьків залежить від індивідуальності самої дитини, тому важливо в цей період правильно реагувати на переживання малюка, щоб своєчасно надати йому психологічну допомогу.

6. Щиро розмовляючи з дитиною, ви надаєте їй можливість відкрито проявляти свої почуття.

7. Дитина ні в якому разі не повинна почуватися винною в розлученні батьків. Не можна казати: «Ти погано поводився, от тато і не прийде до нас!» Такі звинувачення спустошливі для дітей. Відчуття провини зумовлює формування почуття власної неповноцінності, особливо воно підсилюється тим, що значна частина сварок батьків до розлучення точилася навколо питань виховання, а отже, оберталася навколо дитини.

8. Почуття захищеності мають підкріплювати і мати, і батько.

9. Не створюйте коаліцій: ваша дитина не тільки має право на любов обох батьків, а й право самій любити вас обох!

10. Знайдіть у собі сили поговорити з дитиною і заспокоїти її, переконати в тому, що любляча матуся завжди буде поруч.

11. Пам’ятайте, навіть маленькі діти переживають не просто розлучення своїх батьків, вони переживають своє власне розлучення з одним із них.

12. Розлучення батьків віднімає в дитини частину її особистості, почуття захищеності, впевненості у завтрашньому дні, почуття того, що її люблять, віру у власну здатність любити.

13. Щодо проблем, пов’язаних з вихованням дитини, то батьки, навіть після розлучення мають зійтися на одній системі цінностей, в якій збережуться цінності родин, в яких виховувалися самі чоловік і жінка. Тоді діти почуватимуться впевненіше й дотримуватимуться загальної систему цінностей батьків.

14. Якщо один із батьків «вилучений із системи» , тобто з родини, то дитина «переполовинена», вона відчуває душевну порожнечу, а це може призводити до депресії. Зцілення від депресії можливе, якщо фізично вилучений батько буде психологічно прийнятий у родині.

Прийняття дитиною батька та матері — процес, який не залежить від їхніх якостей і є цілющим для малюка.

15. Якщо діти після розлучення живуть з одним із батьків, пам’ятайте — вони просто живуть у вас, ви не можете забрати їх в іншого члена подружжя. Діти завжди належать обом батькам. Тому треба заздалегідь домовитися, з ким залишиться дитина після розлучення.

Мати й батько мають показати дітям своєю поведінкою, що вони залишаються їхніми батьками, навіть якщо подружжя й розпалося.

16. Малюк може бути у порозумінні із самим собою та зберегти свою ідентичність тільки в тому разі, якщо буде в порозумінні зі своїми батьками.

17. Якщо в житті людини не було любові, то в ньому може трапитися насильство. Мудрець Ошо сказав так: «Якби тебе любила хоча б одна людина, якби ти міг любити хоча б одну людину, то ти знайшов би, що у твоєму житті є сенс, «аромат». Запам’ятаймо цей мудрий вислів.